Семантична ізотопія як механізм реалізації принципу невизначеності у британських постмодерних художніх текстах

Принцип невизначеності зумовлює постулювання невизначеності як базової настанови та лейтмотиву постмодерних текстів доби постмодернізму. З іншого боку, принцип невизначеності спричиняє розшарування сенсів і перерозподіл уваги між ними. У термінах нашої наукової розвідки ізотопічність тексту є одним із механізмів відбиття на текстовому рівні проголошеної постмодерним принципом невизначеності плюраліс- тичності, багатовимірності буття. Текстова ізотопія як семантична система насамперед реалізується через лексичні одиниці з подібними семами, які дублюються за рахунок різноманітних граматичних і стилістичних засобів. Така повторюваність сем у межах синтагми отримала назву семна рекуренція [3]. Семантична ізотопія може виявлятись на рівні фрази, надфразової єдності, абзацу та всього тексту, може охоплювати чинники семантичного, лексичного, граматичного й стилістичного характеру. Вияви принципу невизначеності вбачаємо, зокрема, у виході на перший план семантичної зв’язності (досягається надмірністю лексичних засобів) і другорядній ролі граматичних засобів.

Ідея множинності інтерпретацій, що виникла завдяки виявленню принципу невизначеності, актуальна для постмо- дерністських теорій. Аналіз художніх текстів британських постмодерністів виявив, що текстова ізотопія є в цих текстах релевантним чинником когезії й утворена в тексті «семною ре- куренцією», тобто повтором сем: «Alex Loom is an intriguing person, but a bit of an enigma. Even her name is a puzzle” [16, р. 37]. Повторені лексичні одиниці із семою невизначеності насичують вербальну структуру тексту, утворюють ізотопічну мережу – «сукупність семантичних стосунків між лексемами, що встановлює когнітивні зв’язки між компонентами тексту» [14, с. 260].

«Щільність» ізотопії свідчить про релевантність семи для тексту та всього дискурсу. Відтак ізотопічні зв’язки між семантичними елементами художніх текстів британських пост- модерністів забезпечені численними лінгвальними засобами позначення невизначеності й утілюють постмодерністський постулат про всеохопну невизначеність як характеристику буття. Емпіричний матеріал виявляє змістову єдність, попри різноманітність у сюжетах. Поєднувальною ланкою для постмодерного художнього дискурсу є лейтмотив хисткості буття, повторюваний у семах вербалізаторів: «And this gave me a sense ofunease, of unrest” [17, р. 54]; «Hooded doubts dogged my heels” [15, p. 110]; «An incidental discovery was that even legendary success brought little happiness, only redoubled restlessness, gnawing ambition” [18, p. 10-11]. Він по-різному реалізований у текстах, але стає тематичною домінантою кожного тексту.

У проаналізованих англомовних художніх текстах ізотопіч- на щільність досить висока, оскільки лексеми, що актуалізують концепт UNCERTAINTY, повторювані протягом текстового простору будь-якого з текстів: «... they had so many plans, giddy plans, heaped up before them in the misty future, as richly tangled as the summer flora of the Dorset coast” [18, р. 4]; ’’Later... there is more uncertainty, more overlapping, more backtracking” [17, р. 64]. Рекурентність засобів мовної маніфестації невизначеності свідчить про актуальність концепту для англомовної свідомості, його важливість для постмодерної доби: «He remained an unreadable, two-dimensional shape against the sea. With an uncertain, fluttering movement, her hand rose to her forehead to brush back an imaginary trailing hair. In her nervousness she began to speak faster” [18, р. 118].

У результаті ізотопічної організації тексту сема невизначеності виходить на перший план і домінує, підкорюючи собі й засоби інших рівнів (граматичні, стилістичні) : «A month ago they had told each other they were in love, and that was both a thrill and afterwards, for her, a cause of one night of half waking, of vague dread that she had been impetuous and let go of something important, given something away” [18, р. 46]. У межах лише одного речення знаходимо низку різнорівневих засобів, що становлять ізотопічний ланцюг і слугують єдиній меті – текстовій вербалізації мотиву нестабільності.

Лексичні засоби створення ізотопії невизначеності в англомовних постмодерних текстах підсилені завдяки численним граматичним засобам, які слугують для вираження незавершеності, нечіткості: «I wondered how Veronica had retained possession of my letter. Did Adrian leave her all his stuff in his will? I didn’t even know if he'd made one. Perhaps he'd kept it inside his diary, and she'dfound it there. No, I wasn’t thinking clearly. If that s where it had been, Mrs. Ford would have seen it... I wondered why Veronica had bothered to answer my email... Well, maybe she didn’t” [17, p. 61]. Утворюючи нагромадження лінгвальних засобів різних рівнів зі спільною семою, тексти виражають усе- охопну невизначеність: «Ihave vague images, half-impressions: of being, or having been – or, more precisely, being about to be hit; blue light; railings; lights of other colours; being held above some kind of tray or bed. But... who's to say my traumatized mind didn't just make them up, or pull them out from somewhere else, some other slot, and stick them there to plug the gap – the crater that the accident had blown? ” [19, р. 7]. Кластерування різно- рівневих засобів простежується в усіх проаналізованих текстах і має характер загальної тенденції.

Завдяки багаторазовому повторенню певних лексичних одиниць і узгодженню синонімічних лексем у текстах підсилено пряме значення номінацій невизначеності, на яке нашаровуються додаткові контекстуальні та переносні значення широкого кола лексичних одиниць. У ході нашої розвідки з’ясовано, що таке розмаїття засобів вербалізації невизначеності притаманне англомовним постмодерним художнім текстам і свідчить про їхню функціональну значущість для організації текстів британських авторів-постмодерністів.

 

 

У результаті аналізу виявилося, що ізотопія є важливим інструментом реалізації принципу невизначеності й розгортання семантики тексту. Заломлюючись крізь призму принципу невизначеності, текстова категорія когезії набуває в постмодерних художніх текстах модифікованої форми – виявляється через текстову семантичну ізотопію, найчастіше реалізовану в лексичних повторах. їх підсилення внаслідок дії принципу надлишковості відбувається завдяки численним граматичним засобам і призводить до кластерування різно- рівневих засобів. Ізотопічна мережа елементів із семантикою нечіткості, невпевненості утворює на текстовому просторі «всеосяжну» постмодерну невизначеність. Перспективним для подальших досліджень уважаємо вивчення ролі семантичної ізотопії в розгортанні постмодерного художнього дискурсу.