Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки ХХ століття

В історіографії 20-х років чітко простежується три етапи, що сформувалися під впливом державного політичного курсу та його змін впродовж 20-х років. Дискусії в літературі перших років непу (1921-1923рр.) з питань соціальної природи і змісту діяльності сільськогосподарської кооперації завершилися визнанням необхідності відродження кредитної сільськогосподарської кооперації, надання їй права вести збуто-постачальні операції з обов’язковим залученням бідноти. Сама кооперація вважалася елементом державного капіталізму. 

В середині 20-х років (1924-1927рр.) в літературі утверджується погляд на сільськогосподарську кооперацію як на самодіяльну селянську організацію (хоча з сильним регулюючим керівництвом держави), що здатна вирішувати найбільш складні завдання соціалістичного будівництва в селянській країні. Поштовхом до цього, поруч з потребами практики сільськогосподарської кооперації, стала політика нового курсу “обличчям до села” та поява статті керівника партії і держави В.І. Леніна “Про кооперацію”, де вперше формулювалося нове уявлення про економічний лад соціалізму як устрою цивілізованих кооператорів на основі товарно-грошових відносин. Значний внесок в розробку питань історії радянської сільськогосподарської кооперації зробив О.В. Чаянов та його однодумці – представники організаційно-виробничого напрямку в аграрній науці М.П. Макаров, О.М. Челінцев, О.К. Філіповський, які вважали кооперацію основою соціально-економічного розвитку селянського господарства. 

В публікаціях кінця 20-х років почав панувати погляд на сільськогосподарську кооперацію як на перехідний етап до колгоспів З кон’юнктурною метою робилися поспішні, не підкріплені життям висновки, що – “вища форма кооперації” (колгоспи) стає легким і доступним для селянина засобом побудови соціалізму. Авторами праць періоду 20-х в Україні були аграрники, економісти, практичні діячі сільськогосподарської кооперації, партійні і радянські діячі, що і зумовило їх специфіку: в них недостатній масив джерел, майже завжди відсутні історіографічні огляди, хоча і залучені статистичні дані, власний досвід. 

Наступний період історіографії проблеми дисертації – 30-80-і роки, коли всі праці з аграрної проблематики грунтувалися на догматичних ідеях “Короткого курсу історії ВКП (б) ”, провідною стала тема колективізації, домінувало положення, що кооперування сільського господарства є найважливішою закономірністю соціалізму, але кооперування зводилося тільки до колективізації.

Третій період у вивченні сільськогосподарської кооперації – це 90-і роки, коли в умовах незалежності України в історіографії розробляються нові концептуальні підходи до багатьох проблем історії. Вагомий внесок у вивчення кооперації зробили монографічні дослідження С.В. Кульчицького, В.В. Калініченка, В.І. Марочка, А.Г. Морозова, що вийшли друком у 90-х роках. Так, С.В. Кульчицький вважає, що у статті “Про кооперацію” Ленін виклав власну концепцію “кооперативного соціалізму”, яка була альтернативою комуністичній доктрині, хоча ця точка зору має як прихильників, так і противників. Проблемам кооперативного руху в Україні присвячені дисертаційні дослідження. Проте, сільськогосподарська кооперація 20-х років в Україні не стала предметом спеціального комплексного дослідження. 

Джерельна база дисертаційної роботи різноманітна. Її склали: 

- документи і матеріали центральних і місцевих органів влади та партійних органів (друковані і архівні). Це – постанови і стенографічні звіти з’їздів партії, рішення конференцій і пленумів, в яких розроблялися теоретичні підвалини розвитку сільськогосподарської кооперації; стенографічні звіти Всеукраїнських з’їздів Рад, постанови і розпорядження ВУЦВК і РНК УСРР; 

- звіти і матеріали республіканського центру сільськогосподарської кооперації (Сільського Господаря), фахових центрів, місцевих союзів і товариств (друковані і архівні). Особливо цінна інформація про напрями діяльності кооперації, її зміни, досягнення і хиби міститься в архівних фондах ЦДАВО України. Вперше введені в науковий обіг матеріали з архіву УСБУ по Харківській області засвідчують розгортання репресій серед керівних працівників сільськогосподарської кооперації; 

- документи і матеріали народно-господарських установ і організацій (друковані і архівні) : Наркомзему, Укрдержплану, Наркомату Робсельінспекції, Статистичного Управління УСРР, Українського сільськогосподарського банку; 

- матеріали періодичних видань: журнали сільськогосподарської кооперації України “Сільський Господар”, “Коопероване село”, газети тощо. 

Джерельна база дослідження історії сільськогосподарської кооперації в Україні 20-х років ХХ століття є цілком достатньою і достовірною. 

В другому розділі “Становлення і розвиток сільськогосподарської кооперації” висвітлене широке коло питань, пов’язаних з її організаційно-господарською розбудовою. 

На початку 1921р. країна перейшла від політики “економічно неможливої”, за визначенням В. І. Леніна, до непу, що змінював адміністративно-командні методи господарювання на економічні, легалізував товарно-грошові відносини на селі. У жовтні 1921р. декрет ВУЦВК і РНК України започаткував розвиток і діяльність сільськогосподарської кооперації в Україні, визначив її завдання і господарську самодіяльність. Вона мала організувати кооперативний кредит селянським господарствам, постачати засоби виробництва, налагодити переробку та збут продукції. 

Становлення сільськогосподарської кооперації в умовах непу поєднувалося з відродженням попередньої дореволюційної і післяреволюційної, з використанням їх форм, методів, досвіду, кадрів, що стало однією з вагомих складових її динамічного процесу розвитку в 20-і роки. 

Структура сільськогосподарської кооперації і зміни в ній впродовж 20-х років (реорганізація універсальної в кредитну, розгортання в другій половині 20-х років кредитної сільськогосподарської і спеціальної кооперації, перебудова сільгоспсоюзів в кредитсоюзи) обумовлювалися перш за все обставинами економічної доцільності. 

Роками динамічного розвитку універсальної сільськогосподарської кооперації були 1922-1925рр., у наступному 1926/1927р. вона вже стала зникаючим видом кооперації. Водночас, універсальна кооперація в основному стала матірним коренем для кредитної сільськогосподарської кооперації, яка мала змогу використати всі набутки її організаційно-господарського розвитку, уникнути її недоліків.