Скелет і м'язи людини

Синхондроз – з'єднання кісток за допомогою хрящової тканини. Рухомість і міцність хрящових з'єднань залежить від виду хрящової тканини й товщини хряща. Чим товщий хрящовий прошарок між кістками, тим рухоміші з'єднання. Більшою пружністю характеризується гіаліновий хрящ, меншою – волокнистий. А щодо міцності, то тут залежність буде зворотною – менша у гіалінових з'єднань (реберні хрящі з грудиною) й більша у волокнистого хряща (з'єднання хребців у хребетному стовбурі).

Синостоз – з'єднання за допомогою кісткової тканини. Наприклад, кістки таза (клубова, лобкова і сіднича) до 15-16-річного віку з'єднуються між собою хрящовою тканиною, а пізніше, в дорослому віці, хрящ замінюється кістковою тканиною, внаслідок чого утворюється нерухоме з'єднання – синостоз. Те ж саме стосується й крижа, який у дітей складається з 5 хребців, тоді як у дорослих людей це монолітна кістка. До з'єднань такого типу належать і кістки склепіння черепа людей після тридцятирічного віку, коли сполучнотканинні шви перетворюються на кісткові.

Синсаркоз з'єднання кісток м'язовою тканиною. Так, лопатка з'єднується з хребтом за допомогою ромбоподібного м'яза та м'яза-підіймача лопатки; з верхньою кінцівкою ця кістка з'єднується групою м'язів плечового пояса (великий і малий круглі, підлопатковий, надої шиї і підосний).

У людини найбільш поширеними є синовіальні з'єднання кісток,

або суглоби.

У суглобі розглядають основні й допоміжні утворення. До основних належать: суглобові поверхні зчленованих кісток, капсула суглоба і порожнина суглоба. Епіфізи кісток мають гладенькі повні, вкриті тонким шаром гіалінового хряща. Капсула суглоба сумка, складається з двох перетинок (шарів): зовнішньої, волокнистої, що є продовженням окістя, та внутрішньої, або синовіальної, з розгалуженою сіткою кровоносних судин; на внутрішній поверхні капсули є тонкі вирости — ворсинки, які виділяють синовію — липку рідину, що змащує суглобові поверхні. В деяких суглобах, наприклад у колінному, синовіальна оболонка утворює складки, в яких відкладається жир. У таких суглобах, як плечовий, колінний та ін., синовіальна оболонка утворює випини, заповнені синовіальною рідиною, вони протискуються між волокнами фіброзної оболонки за межі капсули, де служать м'якою прокладкою для сухожилків м'язів, що прикріплюються до кістки поблизу, або проходять поверхнею суглоба. У порожнині суглоба атмосферний тиск від'ємний, що сприяє стягуванню кісток між собою.

В деяких суглобах, крім основних утворень, трапляються допоміжні: суглобові хрящі (диски, меніски), сесамоподібні кістки, губи суглоба та зв'язки.

Диски й меніски утворені волокнистим хрящем і містяться всередині порожнини суглоба. Диск суглоба лежить між суглобовими поверхнями кісток і своїми кінцями зростається з капсулою суглоба. Він ділить суглоб на дві камери (наприклад, нижньощелепні суглоби). Меніски розташовуються по краях суглобових поверхонь кісток (наприклад, колінний суглоб). Як диски, так і меніски забезпечують більшу відповідність (конгруентність) кісток, що сполучаються в суглобі, а це забезпечує кращу його міцність і стійкість.

У деяких суглобах є сесамоподібні кістки (наприклад, наколінник у колінному суглобі). У суглобі сесамоподібні кістки виконують допоміжну роль, до них прикріплюються сухожилки м'язів, зв'язки. Крім того, вони виконують роль блоків при роботі м'язів.

Губи суглоба розташовуються навколо суглобових поверхонь кісток і тим самим збільшують суглобову поверхню (наприклад, лопатки).

Зв'язки суглоба закріплюють кістки в суглобі, або обмежують у них рухи (наприклад, колінний, кульшовий суглоби).

Форми суглобів та рухи в них. Кожен рух тієї чи іншої частини тіла людини зумовлений відповідною формою суглобів. У процесі еволюції людини утворилися різні форми суглобів, а саме: кулясті, горіхоподібні, еліпсоподібні, блокоподібні, сідлоподібні, циліндричні, плоскі, комбіновані.

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи зчленованих кісток відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання – це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба й навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємоперпендикулярні площини: фронтальну, передньо-задню і сагітальну. 

Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватися рухи, суглоби поділяються на одно-, дво- і триосьові. До триосьових відносять кулясті суглоби, які мають великий обсяг рухів. Кулястим називають суглоб, у якому суглобова поверхня однієї зі з'єднуваних кісток за формою наближається до кулі, а друга кістка має ввігнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Горіхоподібний суглоб відрізняється від кулястого тільки глибшою суглобовою западиною, яка збільшується за рахунок губи суглоба, внаслідок чого рухи в ньому стають дещо обмеженими (наприклад, кульшовий суглоб).

До двоосьових суглобів відносять еліпсоподібні й сідлоподібні. У еліпсоподібному суглобі суглобові поверхні видовжені й нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглобові поверхні сідлоподібного суглоба ввігнуті в поздовж ньому й опуклі в поперечному напрямках і нагадують два сідлі, складені разом. Прикладом є зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця. Слід зазначити, що він є лише у людини й утворився під впливом її трудової діяльності.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні. Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга – ввігнута. Рухи в цьому суглобі відбуваються у фронтальному напрямку (згинання та розгинання) або у вертикальному (обертання залежно від розташування осі головки суглоба). Прикладом є проксимальний і дистальний променеліктьовий суглоби. Якщо на циліндричній