Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Скільки разів Росія анексувала Крим…

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Скільки разів Росія анексувала Крим…
 
Маючи стратегічне географічне розташування та унікальні кліматичні умови, Кримський півострів упродовж віків перебував на перехресті політичних інтересів різних держав. У 1425 р. на його території виник Кримський ханат, з 1478 р. він перебував у васальній залежності від Османської імперії. Саме тут відбувався етногенез кримських татар, кримчаків та караїмів. Загалом населення півострова було строкатим в етнічному відношенні – у приморських містечках і селищах здавна мешкали чисельні громади вірмен, греків, італійців.
Однією з головних причин завоювання Кримського півострова було прагнення російського уряду ліквідувати останню перешкоду на шляху до інтенсивної колонізації Північного Причорномор'я. В 1770 р. було розпочато будівництво порубіжної Дніпровської лінії, яка простягалася від сучасного Бердянська вздовж р. Берда та Кінськими Водами до Дніпра.
У липні 1774 р. поблизу болгарського села Кучук-Кайнарджи між Туреччиною та Росією було укладено мирний договір. Порта визнала Кримське ханство незалежною державою. О. Безбородько, статс-секретар імператриці Катерини ІІ і майбутній канцлер Російської імперії (в часи імператора Павла І) та Г. Потьомкін запропонували приєднати Крим до імперії.
В 1776 р. з'явилася записка О. Безбородька «Картина или краткое известие о Российских с татарами войнах и делах, начавшихся в половине деся- таго века и почти безпрерывно чрез восемьсот лет продолжающихся». Огляд русько-татарських відносин протягом Х-^Ш ст. крізь призму деструктивної ролі Кримського ханства в історії України та Росії став підосновою розробки плану остаточної ліквідації кримської загрози. В 1777 р. Безбородько вказував, що «независимость Татар в Крыму ненадежна для нас и что надобно помышлять о присвоении сего полуострова». Наприкінці вересня 1780 р., коли Петербург активізував свої дипломатичні дії на кримському напрямку, Безбородько подав на розгляд імператриці записку, відому під назвою «Мемориал по делам политическим». «Россия, – зазначав О. Безбородько, – не имеет надобности желать других приобретений, как: 1) Очаков с частию земли между Бугом и Днестром; 2) Крымского полуострова... «. Приводом до анексії Криму могла стати обставина, «буде бы, паче чаяния, тамошнее правление по смерти нынешняго хана, или по каким либо непредвидимым замешательствам нашлось для нас невыгодным и вредным. «. Крім цього, записка Безбородька містила й інші плани щодо витіснення турок з Європи та реставрації на базі турецьких володінь Грецької імперії на чолі з представником російського імператорського дому (планувалося, що ним стане онук Катерини ІІ Костянтин Павлович). Ця програма завоювань увійшла в історіографію під назвою «грецький проект». Останній фактично заклав підвалини зовнішньої політики Росії на два століття вперед.
На першому етапі ставилося завдання зруйнувати економіку ханства та єдність кримських татар і вивести Крим з турецького протекторату. Першим кроком до реалізації проекту анексії Криму став організований О. Суво- ровим вихід кримських християн, більшість серед яких становили греки. Формальним приводом для анексії Криму стало зречення останнього хана.
Менш відомим, проте історично засвідченим фактом є належність авторству Безбородька й маніфеста про приєднання Криму до Російської імперії від 8 квітня 1783 р., хоча в російській, та й радянській історіографії, як правило, увага акцентується на провідній ролі в ідеологічно-політичному обґрунтуванні та дипломатичній підготовці анексії Криму саме Г. Потьом- кіна, якому часто помилково приписується й авторство згаданого маніфесту. О. Безбородько, на якого було покладено справу відносин Росії зі Сходом, справив помітний вплив на розвиток російсько-турецьких стосунків кінця 1770-х – початку 1790-х років. Пріоритетне місце в них належало кримському питанню.
У Маніфесті 1783 р. імператриця Катерина II обіцяла «... содержать их (тобто – татар) наравне с природными нашими поддаными и защищать их лица, имущество, храмы и природную веру... «.
Спочатку російський уряд демонстрував толерантність щодо релігійних справ. Для Криму була встановлена посада особливого муфтія, повністю незалежного від голови мусульман Росії. Чисельні беї та мурзи були приписані до дворянського стану і згодом породичалися з російським дворянством. Серед їх нащадків були Г. Державін (рід Нарбекових), Л. Толстой (рід Ідри- сових), Ф. Достоєвський (Челебеї), О. Купрін (Туган-Барановські), А. Ахматова (рід Чагодая) та ін.
Незважаючи на анексію Росією Кримського ханства, Оттоманська Порта не полишала надій на повернення колишнього васала в орбіту власних інтересів у Чорноморському регіоні, що стало одним з факторів напруженості у відносинах двох імперій. Забігаючи наперед, принагідно зазначимо, що в основу маніфесту Катерини ІІ про війну з Туреччиною лягла записка Безбородька «О причинах разрыва мира России с Турциею».
Приєднання Криму до Російської імперії в 1783 р. відкрило нові перспективи для освоєння цього регіону. Після анексії півострова перед російським урядом постала проблема зміцнення тут своїх позицій. Цього вимагало як військово-стратегічне становище Криму, так і перспективи його торговельно-економічного розвитку. Проте на першому етапі інкорпорації Криму до імперії пріоритетними все ж були завдання перетворення півострова в російський плацдарм на Чорному морі, зокрема й для кавказької кампанії, що наприкінці XVШ ст. набирала обертів. Тому нагальним було забезпечення внутрішньокримської стабільності та безпеки.
Як показали наступні події, розраховувати на лояльне ставлення до нової влади місцевого кримськотатарського населення, внаслідок історичних, політичних та ментально-релігійних факторів, не доводилося. Про це засвідчила масова еміграція татар до турецьких володінь. Не безпідставно російська адміністрація не довіряла і тій частині місцевого населення, яка залишилася на півострові,
Фото Капча