Скульптура як вид мистецтва

Творчість Мікеланджело – блискучий приклад синтезу архітектури, скульптури та живопису, яскравим взірцем якого була гробниця сім'ї Медічі. Кращі статуї гробниці – це скульптура Мойсея та фігури двох скутих рабів, один з яких розриває пута, а другий, не витримавши випробувань, вмирає. Проте навіть переможений герой в інтерпретації великого Мікеланджело сприймається як сильна і прекрасна особистість.

У творчості цього скульптора домінує мімесистичний підхід, який яскраво виявляється і у більш метафоричних роботах великого митця, зокрема у його скульптурних зображеннях «Ранок» і «Вечір». Ці твори Мікеланджело несуть глибинне смислове навантаження і символізують загальнофілософські поняття «смерті» та «народження».

Бароко. Виникнення цього напряму пов'язано з XVI-XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598-1680), зокрема в його відомих роботах – статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

 

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741-1828) – автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716-1791),

Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753-1802) – автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі – «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

 

 

(1805-1867) – російський скульптор, послідовний інтерпретатор естетичних принципів високого класицизму. Його творча спадщина була безпосередньо нов язана з процесом містобудівництва і мала величезний вплив па процес створення архітектурного ансамблю Петербурга. Він спеціалізувався на жанрі скульптурного портрета, зокрема на його анімалістичному різновиді. У період між 1848-1853 рр. митець створив свої найвідоміші роботи: чотири бронзові групи приборкувачів коней на Аничковому мосту, пам'ятник байкарю І. А. Крилову у Літньому саду в Петербурзі та пам'ятник князю Володимиру в Києві (у співавторстві). Роботам Клодта притаманний «відвертий» («Приборкання коня») і «прихований» динамізм (пам'ятник І. Крилову).

 

Говорячи про скульптурне мистецтво XIX ст., не можна не згадати його цікаві вияви у російській та українській скульптурі того часу:

Пам’ятники Кутузову та Барклаю-де-Толлі, виконані скульптором Б. Орловським (1796-1837) ; пам'ятник Рішельє в Одесі (скульптор І. Мартос і архітектор О. Мельников) ; пам'ятник Володимиру Святославичу (скульптори П. Клодт, О. Тон, В. Демут-Малиновський), пам’ятник Богдану Хмельницькому у Києві (скульптор М. Мікешин) ; пам'ятники І. Котляревському та М. Гоголю у Полтаві (скульптор Л. Козен).

 

 

(1840-1917) – видатний французький скульптор. Характерною особливістю його творчості була філософсько-психологічна орієнтація, звернення до загальнолюдських смисложиттєвих проблем. З 1880 р. у творчості Родена розпочався найпродуктивніший етап. У цей період митець створює свої визнані шедеври: композицію «Брама пекла», в структурі якої особливе місце посідає скульптура «Мислитель», що сприймається як абсолютно самостійний художній витвір, «Поцілунок» і пам'ятник «Громадяни міста Кале». «Брама пекла» та «Громадяни міста Кале»- це яскраві взірці інтерпретації в скульптурному мистецтві естетичних категорій трагічного і героїчного.

 

Розвиток скульптурного мистецтва останньої третини XIX ст. був пов'язаний з іменами К. Меньє (1831-1905), який створив багато цікавих робіт (найкращим вважається його твір «Антверпен») та О. Родена. Саме їм скульптура XIX ст. зобов'язана своїм розвитком і визнанням.

Роден розпочав принципово новий етап в історії скульптурного мистецтва, заперечуючи традиції академічної скульптури. Хронологічно його художні пошуки перетиналися з формуванням імпресіоністичного мистецтва, але фактично О. Родена можна вважати засновником експресіоністичної скульптури. З одного боку, це твердження пов'язане з особливостями світовідчуття і світосприйняття митця, його підвищеною зацікавленістю до аналізу «пограничних ситуацій», з іншого – зі специфікою його виражальних засобів: орієнтація на ескізність, динамічність форм, урахування освітлення («Бронзовий вік», «Іоанн Хреститель»).

В історії мистецтва XX ст. – період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов'язаний з виникненням різних напрямів, які вийшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відображення у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використовують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо.

Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ (1887-1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Шаляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кавалерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скульптурна творчість. 

 

 

(1887-1964) – український скульптор, графік, живописець. Здобувши професійну освіту у Київському художньому училищі та Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, свою практичну діяльність він фактично пов'язав із