Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Скульптура як вид мистецтва

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 

західноєвропейським (Франція, Німеччина) та американським (Нью-Йорк) регіонами. Творчість митця є яскравим взірцем органічного поєднання специфіки української національної самосвідомості і планетарного світосприйняття: «Гондольєр», «Білий торс» та ін.

 
Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статуеткам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця – це настільки явище національної культури, наскільки і світової.
У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематичної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська мадонна» тощо.
У повоєнні роки в Україні відбувається процес розвитку монументальної скульптури, у зв'язку з чим слід згадати пам'ятники О. Пушкіну та М. Лисенку (скульптор О. Ковальов), Лесі Українці (скульптор Г. Кальченко), Ярославу Мудрому (скульптор І. Кавалерідзе) та Михайлу Грушевському (скульптор В. Чепелик) у Києві, а також монумент Слави у Львові, пам'ятники І. Франку у Львові, С. Корольову в Житомирі, С. А. Ковпаку на Сумщині, пам'ятники на честь підкорювачів космосу в Рівному, першим корабелам у Херсоні та багато інших.
Важливою подією у житті Києва було спорудження багатофігурної композиції з бронзи – «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру» (скульптори М. Лисенко, О. Вітрик, В. Сухенко).
Останнім часом в українському скульптурному мистецтві з'являються нові художники, які пов'язують свою творчість із станковою скульптурою (Є. Прокопов, А. Кущ та ін.).
У XX ст. провідні скульптори світу (Е. Бурдель, А. Майоль, Ш. Деспьо, Г. Голубкіна, С. Коненков, Е. Неізвєстний та ін.) дають узагальнене, символічне трактування скульптурних образів. Скульптура поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластиці духовного життя епохи.
 
Сучасна скульптура
 
Із часів італійського Відродження до початку XX століття від скульпторів очікували створення більш-менш точних (нехай іноді сентиментальних або ідеалізованих) образів реального світу. Лише вкрай рідко скульптура ставала формою самовираження особистості майстра. Скульптор працював, як правило, у камені, глині або бронзі
 
Прориви
 
В XX столітті гримнув разюче різкий і стрімкий розрив зі старими традиціями. Легким натяком він позначився вже у творчості найбільшого скульптора кінця XIX століття Огюста Родена. Роден, з його чудовим баченням краси й внутрішньої енергії людини, ще може вважатися традиціоналістом. Однак і в його здобутках можна помітити типово модерністські контрасти фактури й світлові ефекти. І все-таки ті радикальні зміни, які на початку XX століття принесло із собою занароджений у Франції рух кубізму, застали публіку зненацька. Лідери кубізму – Пабло Пикассо і його друг Жорж Брак – революціонізували мистецтво, демонтуючи предметний світ (кафе, гітару, особу) і збираючи його заново, найчастіше у формі набору геометричних елементів. Саме тут бере початок ключова ідея модернізму – автономність мистецтва. З колишнього дзеркального відображення реальності художній твір перетворився в зовсім нову реальність, нічим не зобов'язану навколишньому світові.
 
Течія Кубізму
 
Зародившись у живописі, кубізм як течія незабаром захопив і скульптуру. Сам Пикассо почав створювати кубістські скульптурні композиції з 1909 р., а по його стопах пішов цілий ряд видатних скульпторів, приміром, Жак Ліпшиць (1891-1973). Кубізмом негайно захопилася строката група нових шкіл, у тому числі футуризм, конструктивізм і дадаїзм, що квітнули до I Світової війни 1914-18 рр. Тоді ж зародилися й два потужні, хоча на перший погляд різко несхожих між собою впливів на сучасну скульптуру – мистецтво примітиву й функціональна елегантність сучасного промислового дизайну.
На початку 1900-х років європейці почали осягати красу й міць мистецтва інших культур, особливо художнього різьблення племен Африки й Океанії. Особливо потужний вплив мистецтва примітиву випробував американець Джейкоб Эпстайн (1880-1959). Він улаштувався у Великобританії, де, починаючи з 1908 р. і ще довго по закінченню II Світової війни, його «бридкі» і «непристойні» твори скандалізували публіку.
Примітивізм привів багатьох майстрів до спрощення форм і все більшому зближенню із чистою абстракцією без втрати якогось вищого змісту. Такий був Жан Арп (1887-1966), чиїм ідеально вигладженим кам'яним статуям, скоріше схожим на величезний галечник, властиве органічне зачарування. Румун Костянтин Бринкуші (1876-1957) створював бронзові скульптури типу знаменитої серії «Птах у просторі», чиї обтічні поліровані поверхні несли в собі слід загадковості
 
Скульптура конструктивізму
 
Творячи в зовсім іншому ключі, італійські футуристи, наприклад, Умберто Боччоні, оспівували швидкість і динамізм сучасному життя. Роботи настільки ж сучасних за духом, але більш відвернених по художніх завданнях Наума Габо (1890-1977) і його однодумців нагадували точністю й елегантністю форм машини й наукові моделі. Конструктивісти зіграли значну новаторську роль, працюючи із промисловими матеріалами (пластмасою, склом, сталлю), скоріше конструюючи, ніж висікаючи з каменю свої добутки й створюючи кістякові структури замість традиційної скульптурної маси.
 
Антимистецтво
 
Не менш радикальний відхід від традиції почали анархічні дадаїсти, практикуючи навмисно зухвале «антимистецтво», у тому числі асембляжі, що складаються з набору предметів, що випадково потрапили під руку, або всякого мотлоху.
Художня революція розкріпачила творчість майстрів майже всіх напрямків. Багато видатних скульпторів XX століття продовжували створювати образи світу людей, але, вже не боячись викривлення або спрощення форм заради досягнення емоційного ефекту. Ця загальна тенденція, що одержала назву експресіонізму, помітна у творчості Альберто Джакометті (1901-66), чиї тонкі як лезо фігурки несуть тяжкий тягар схованої провини й тривог.
З 1945 р. почалося поступове визнання модерністської скульптури, і, за деякими широко відомими винятквми, нові ідеї й матеріали втратили свою новизну, що шокує. До числа вартих уваги течій відноситься створення абстрактних металевих конструкцій, частіше зібраних з окремих деталей, ніж суцільнолитих. Піонером цього напрямку став американець Девід Сміт, що встигнув трохи попрацювати зварювальником. Деякі його твори розписані фарбами. Пізніше цей метод перейняв Ентоні Керо, видатний англійський скульптор по металу 1950-х років.
 
Поп-арт
 
З кінця 1950-х рр. найбільшу популярність у мистецтві набув напрямок поп-арт, що знаходив різні шляхи втілення. Будучи усвідомлено модерністським, він проте, оспівував не машини, а століття споживчої культури. До характерних утворів поп-арту ставляться бронзові пивні банки Джаспера Джонса (р. 1930) або гігантські вінілові гамбургери й ріжки морозива Класа Ольденбурга (р. 1929).
 
Усе це підводить до думки про те, що в останні роки звичні категорії живопису й скульптури найчастіше втрачають колишню актуальність. Однак, судячи з того фурору, який зробили в 1990-і рр. виставлені Демьєном Херстом трупи тварин у посудинах з формальдегідом, скульптурі ще є чим шокувати публіку.
 
Список використаних джерел
 
Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.
Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.
Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. – М., 1989.
Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.
Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.
Кучерюк Л. Ю. Социальные функции искусства // Эстетика. – К., 1991.
Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. // Історія світової культури. – К., 1994.
Мазепа В. И. Художественная реальность в составе культуры // Искусство: художественная реальность и утопия. – К., 1992.
Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №3.
Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. – К., 1998.
Фото Капча