Соціальна захищеність особистості

З поняттям соціальної безпеки як складової національної безпеки узгоджується також інша мета соціального захисту – підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, що виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між: окремими групами населення.

Соціальний захист є поняттям значно вужчим, ніж соціальна політика. Сфера дії соціального захисту обмежується безпосередньо сім'єю та особою, їхнім добробутом. Проте кінцева мета і соціального захисту, і соціальної політики практично одна.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинились у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога по суті є адресною, адже вона надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили у скрутну життєву ситуацію, зубожіли, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччі суспільства.

Водночас ще важливішими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини, на стимулювання активності особи. Соціальний захист виконує превентивну, запобіжну функцію, захищаючи особу та її сім'ю від втрати доходу, що пов'язано з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, і поліпшення добробуту сім'ї через соціальні служби та за рахунок грошової допомоги на виховання дітей. Система соціального захисту включає соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'я тощо.

Отже, соціальний захист передбачає як пасивні, так і активні засоби підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними – соціальне страхування (тобто забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування і профілактика хвороб, сприяння здобуттю освіти й підвищенню кваліфікації.

Термін «соціальний захист» вживається лише кілька років. Він замінив термін «соціальне забезпечення», який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист. Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах – будинках-інтернатах і вдома). За радянських часів всі соціальні виплати здійснювала виключно держава. Тому під соціальним забезпеченням розуміють переважно державне соціальне забезпечення, тобто яке здійснюють державні органи. Отже, соціальне забезпечення – це заходи матеріальної підтримки особи та сім'ї з боку держави.

Особистість, крім цього, повинна бути соціально захищена, і перше місце в соціальному захисті особистості повинно належати державі. Саме держава повинна забезпечувати особистості пенсійний утримання по старості або по інвалідності, право на працю і на відпочинок, на безкоштовне медичне обслуговування й освіту. При цьому не заперечується, що усе те ж саме можуть здійснювати і комерційні або інші структури. Тобто фірма може за свій рахунок надати своїм службовцям можливість відвідувати поліклініку або виплачувати пенсію по інвалідності.

 

 

Соціальна робота є багатоаспектною за своїм змістом, професійними ролями, функціями, напрямами, результатами, системою. Це, з одного боку, визначає необхідність комплексного, системного підходу до управління соціальною роботою, з іншого потребує диференційованого підходу, коли враховуються конкретні завдання, спеціалізація професійної діяльності, реальний контекст соціального втручання, спрямованість соціальної послуги тощо.

Виходячи з того, що менеджмент соціальної роботи – це гнучкий системний цикл управління ресурсами, цілями, змістом соціальної роботи за умов існуючого ресурсного дефіциту, постійних змін у соціальних відносинах, то саме супервізія в соціальній роботі може розглядатися інструментом підвищення якості соціальної послуги, результативності дій соціального працівника, ефективності діяльності соціальної служби. Супервізироство в соціальній роботі є вагомим елементом професійного розвитку діяльності і розглядається як принцип, функція і метод.

Основними принципами, які стосуються директора соціальної служби як супервізора, є наступні:

професіоналізм менеджменту соціальної роботи – потенціал успіху соціальної служби;

професія менеджера соціальної роботи – це стратегія кар'єри;

посада менеджера соціальної роботи – це умова реалізації професійних якостей.

Потреба в професійному менеджменті обумовлена складністю соціальної роботи та особливостями професійної діяльності типу «людина – людина», тобто:

від рішень, які приймає директор, залежить доля клієнтів, їх близьких;

існує постійна небезпека в прийняті помилкового рішення, а тому збільшується кількість спірних питань та дилем в соціальній роботі;

увага громади до діяльності соціальних служб вимагає від керівника знань та вмінь відкрито обговорювати концептуальні, технологічні, етичні проблеми професійної діяльності, систематично аналізувати результати власних зусиль;

діяльність директора соціальної служби розглядається у співвідношеннях: – потреби клієнтів – практичний досвід становлення держави, – напрацювання практичного досвіду – необхідність стандартизувати соціальні послуги.

В