Соціальна журналістика

 

 

1. Предмет та сутність соціальної журналістики

2. Типологічні та тематичні особливості соціальної журналістики

3. Творчі прийоми та методи збору інформації та відображення дійсності у журналістських творах соціальної тематики: жанровий аспект.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Бойко О. В. Репрезентация социальных проблем в российской прессе 90-х годов // Социологические исследования. – 2002. – № 8. – С. 120-128.
2. Корконосенко С. Г. Социожурналистика: понятие, структура, практика /Социология журналистики: Учебн. пособие для студентов вузов/Под. ред. С. Г. Корконосенко. – М. : Аспект Пресс, 2004. – С. 56-74.
3. Макашина Г. Социальная журналистика как новый тип журналистской деятельности/ Проблемы журналистики / Под ред. Б. В. Григорьева. – М. : Экспо-М, 2003. – С. 24-35.
4. Фролова Т. И. Социальная журналистика и ее роль в общественном диалоге. – М. : Пульс, 2003. – 144 с.
5. Ясавеев И. Г. Непреднамеренные эффекты представления социальных проблем средствами массовой коммуникации // И. Г. Ясавеев. Конструирование социальных проблем средствами массовой коммуникации. – Казань: Изд. Казанского ун-та, 2004. – С. 146-160.
6. Тертычный А. Анализ социальных потребностей в СМИ // Журналист. – 2008. – № 11. – С. 69 – 70.

 

1) Висвітлюючи соціальні проблеми, ЗМІ стають потужним суспільним інструментом – інструментом формування та вираження громадської думки. Журналістика як сфера соціальної діяльності формує основи цивілізованого суспільства, сприяє вирішенню соціальних проблем, допомагає людям ухвалювати компетентні рішення на основі достовірної оперативної інформації, таким чином, можна помітити, що вивчення цього аспекту журналістської роботи є актуальним завданням.

Соціальна журналістика є напрямком, який стрімко розвивається, тому чіткої та однозначної теоретичної визначеності та внутрішньої структуризації в науковому плані він ще не набув. На сьогоднішній день існує декілька підходів до визначення феномену соціальної журналістики.

1) виходить з визначення соціальної журналістики як діяльності, предметом якої є соціальні проблеми і хвороби суспільства: положення в суспільстві різних потенційно уразливих соціальних груп (пенсіонерів, сиріт, багатодітних сімей, мігрантів й інших), дотримання прав людини, добробут громадян, якість медичного обслуговування і освіти, погіршення екологічної ситуації тощо;

2) Другий підхід пов'язаний з визначенням соціальної журналістики як атрибуту соціальної політики, яку здійснює держава, виходячи з офіційно визнаної ідеології і моралі суспільства.

Насьогодні об'єктом пильної уваги сучасної соціальної журналістики є становлення і оформлення в суспільному устрої трьох самостійних секторів: державного, комерційного і некомерційного (перший, другий, третій сектор) і поява нових суб'єктів суспільних відносин.

Соціальна журналістика відображає дійсність, інформуючи аудиторію про події, що відбуваються, дає можливість обмінятися думками з різних приводів, особливим чином бере участь в регулюванні відносин між людьми і соціальними спільнотами, прагнучи позитивно вплинути як на самі ці відносини, так і на соціальні структури, що керують різними сферами суспільного життя.

Соціальна журналістика орієнтується не тільки на інформування і висловлювання власної думки, але і на безпосереднє втручання в реальне життя.

Одним із завдань соціальної журналістики, є допомога у вирішенні значущих соціальних проблем, таких, наприклад, як бідність, бездомність, сирітство, насилля в сім'ї, забруднення навколишнього середовища

Другим важливим на сьогоднішній день завданням соціальної журналістики є висвітлення в ЗМІ ефективних соціальних технологій, що сприяють найбільш раціональному вирішенню соціальних проблем. З метою конструктивної взаємодії представників всіх трьох секторів сучасного суспільства для вирішення соціально значущих проблем використовуються так звані технології „соціального партнерства”.

І насамкінець, третім завданням соціальної журналістики виступає суспільний контроль за здійсненням соціальної політики і вирішенням соціальних завдань. Для цього в соціальній журналістиці використовують так звані технології „соціального проектування”, які допомагають описувати в ЗМІ дії, направлені на вирішення соціальних проблем.

Взагалі, соціальна журналістика повинна:

1) подавати повну інформацію про стан соціальної сфери, відкривати нові теми й проблеми для обговорення, відслідковувати зміни, давати їм оцінку, не допускати замовчування або неуважності до складних ситуацій, пояснювати суть змін;

2) освоювати нові життєві реалії, допомагати жити в мінливому світі й орієнтуватися в ньому, стимулювати творчу життєву активність й особливо індивідуальну ініціативу; допомагати людині в конкретній ситуації, розповідати про прецедент рішення проблемної ситуації й прагнути вироблення алгоритму рішення тієї або іншої проблеми;

3) піддавати громадській експертизі всі законопроекти й рішення, реально брати участь у формуванні й здійсненні соціальної політики, стежити за функціонуванням соціальних інститутів й активно впливати на їхню модернізацію;

4) упорядковувати суспільні відносини, підтримувати рівновагу інтересів, представляючи й обґрунтовуючи позиції різних соціальних груп, знімати соціальну напруженість і запобігати потрясінням; прагнути до розмови на рівних меж різними групами; створювати можливість для вираження нових поглядів й оцінок у рамках типових проблемних ситуацій, виробляти загальну позицію щодо назрілих проблем;

5) давати моральну оцінку подіям, вчинкам, висловленням, морально підтримувати людей і допомагати переборювати почуття самотності й безвихідності, розповідати про досвід інших людей, завжди ставити ідеї гуманізму й добра вище ситуативних інтересів окремих груп.

2) Виділення соціальної журналістики в якості окремого напрямку в журналістиці та типологічна класифікація матеріалів, що належать до цієї категорії, визначається самою соціальною природою засобів масової інформації. Адже, як пише О. П. Чернега, „служіння суспільним інтересам – іманентна умова, головна складова якісної журналістики”. Соціально орієнтованими є багато текстів неспеціалізованих суспільно-політичних