Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформ

Уточнюючи поняття “соціальна реформа”, її структуру, автор приходить до наступних висновків:

джерелом виникнення реформаційних процесів виступає кризовий стан будь-якої сфери суспільного життя, яка вимагає перебудови;

суперечність інтересів соціальних груп, організацій, інститутів, незадоволення суспільних потреб супроводжується виникненням певної ідеології, утопії чи якоїсь іншої розумової рефлексії, в якій обґрунтовується майбутній стан об'єкту реформування;

реформа як різновид соціальної технології являє собою сукупність практичних дій, спрямованих на реформування об'єкту та впровадження критеріїв моніторингу її досягнення;

складовою реформи як соціальної технології виступають суб'єкти реформування: групи, організації, інститути.

Соціальна реформа є процесом суттєвих соціальних перетворень, які відбуваються на основі певного соціального проекту (культурної моделі майбутнього) в умовах наявності громадянського консенсусу стосовно цілей і засобів історичних дій.

Реформа освіти як різновид соціальної технології виступає, з одного боку, впорядкованою сукупністю колективних дій з метою якісної зміни всієї системи освіти чи основних її структурних елементів; з іншого – наявних у їхньому розпорядженні владних інтелектуально-інформаційних, фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів.

До структури освітньої реформи, на думку автора, відносяться: об'єктивні суперечності, які виступають передумовою реформування; створення і впровадження передових інноваційних освітніх технологій з використанням методології системного проектування та конструювання; ініціаторів та суб'єктів, що виступають прихильниками чи виконавцями реформування.

Об'єктивними передумовами освітніх реформ є невідповідність структури і (чи) функцій існуючої школи новим потребам суспільства.

Суб'єкти реформування розділені на тих, хто безпосередньо задіяний у цьому процесі (викладачі, учні, адміністрація навчальних закладів) і тих, хто знаходиться по відношенню до навчально-виховного процесу “зовні” (функціонери державної системи управління, батьківські асоціації, політичні партії, суспільні організації, стурбовані проблемами освіти).

В основу реформи освіти закладений більш-менш усебічно розроблений педагогічний проект. Він включає загальну оцінку стану системи освіти на даний момент, розрахунок та оцінку прогностичних даних, постановку адекватних йому стратегічних завдань, виявлення незадоволених освітніх потреб.

Реформа повинна мати визначені зміст, цілі, напрями та чіткий і достатньо окреслений термін виконання. Важливе значення мають грамотно вибрані та внутрішньо обґрунтовані критерії успіху реформи. Вони повинні бути досить простими і зрозумілими для учасників процесу реформування, об'єктивними і по можливості доступними для підрахунку та кількісної верифікації.

Оцінки процесу реформування можуть бути орієнтовані на стратегічні, оперативно-тактичні та поточні зміни. Перші спрямовані на вияв того, наскільки може реформа впливати на процес розвитку в цілому чи особливих комплексів суспільного життя. Другі покликані співвіднести задумані перетворення з очікуваними результатами, потенціальними можливостями чи передбачуваним впливом суб'єктів реформування. Треті – мають намір виявити взаємозв'язок задуму та результату на конкретному етапі процесу здійснення реформи.

Проекти можуть бути націлені на отримання (набуття) нових знань; на зміну змісту, засобів та методів навчання та виховання; трансформацію цілей освіти; впровадження нових ціннісних орієнтацій та моделей поведінки тих, хто навчається; перетворення способів управління навчальним закладом.

Потенційні можливості проекту визначаються такими умовами: його здатністю до відтворення в інших умовах; гнучкістю та можливістю реалізуватися у змінених умовах; здатністю до самовдосконалення, трансформації та модифікації; мірою продуктивної активності, технологічності та практичного здійснення.

Розробка та впровадження освітнього проекту включає також його реалізацію на державному та суспільному рівнях, залучення до нього виконавчих та директивних органів, а також ініціативних груп і організацій.

Залежно від загального стану суспільства на момент реформування ініціатором освітніх перетворень може бути певний соціальний інститут (найчастіше держава) чи громадянське суспільство.

Певну роль у процесі реформування відіграє теоретична педагогіка в якості ініціатора та експерта навчально-виховних програм. Ідейно-методологічні основи теоретичної педагогіки являються початковими та визначальними принципами як при складанні проектів реформування, так і в науковій їх експертизі.

Реформа має проводитися в найбільш сприятливих для неї умовах, супроводжуватися деталізованою та конкретизованою системою заохочень. Поставлені перед реформою цілі повинні бути чіткими, зрозумілими, які можна досягнути та перевірити. Надзвичайно важлива система контролю і оцінки результатів, а також статус, престиж та популярність ініціаторів реформи, їх практичні можливості, наукове обґрунтування, вміла пропаганда і популяризація серед населення. Значимим є вибір загальної ідейно-психологічної тональності, під яку відбувається засвоєння ідей реформи у суспільній свідомості.

Процес реформування системи освіти потребує визначення загальних передумов і факторів, що сприяють чи перешкоджають її здійсненню, врахування їх в проектуванні та при впровадженні педагогічних інновацій. Грамотне обчислення ресурсів та потенційних можливостей суб'єкта реформування складає центральне завдання.

Необхідно враховувати і можливі негативні наслідки, що випливають із бюрократичної природи державного управління. По можливості перетворення повинні супроводжуватися широкою участю в реформі вчителів, викладачів, батьків, громадськості, учнів, студентів, адміністрації вищих та нижчих ланок управління. Реформа в освіті повинна викликати децентралізацію управління і подальшу демократизацію всього процесу навчання та виховання, сприяти зростанню загальної та спеціальної компетентності людини.

У відповідності з характером суспільства, станом усіх структурних компонентів системи освіти, способом взаємодії суб'єктів реформування, виявлені наступні можливі моделі реформування: директивна, пошуково-співробітницька з акцентом на активність суб'єкту реформування, пошуково-співробітницька з акцентом на споживача.

Директивна модель включає педагогічне відкриття та заснований на ньому проект. Потім йде розповсюдження та формування суспільної думки.