Соціально-культурна сфера: територіальна організація та особливості розвитку (на матеріалах Львівської області)

7. Чисельність учнів, що навчаються в дві зміни у% до загальної кількості учнів 7, 0 7, 0 6, 0 6, 0 5, 0 3, 0 2, 0

Культура

8. Кількість закладів клубного типу 1424 1409 1420 1414 1420 1410 1420

9. Кількість масових універсальних бібліотек 1439 1419 1453 1419 1453 1419 1453

 

В якості одного з варіантів просторового розвитку соціально-культурної сфери на особливу увагу заслуговує постановка задачі вибору оптимального варіанту розміщення об’єктів мережі в населених пунктах Львівської області. Ми вважаємо, що розв’язок такої задачі забезпечить реалізацію основних принципів міжпоселенного обслуговування населення на рівні адміністративного району. В роботі апробація підходу здійснена з допомогою методів економіко-математичного моделювання на прикладі об’єктів охорони здоров’я (з наданням переваги розвитку лікувально-профілактичної ланки обслуговування населення). Так, розв’язок задачі оптимального варіанту розміщення об’єктів мережі охорони здоров’я зводиться до знаходження мінімуму функції:

  (1)

при обмеженнях:

 , (j = 1, 2, …, n) ; (2)

 , (i = 1, 2, …, m) ; (3)

 , (i=1, 2, …, m) ;  ;  , (4)

де: j – номери населених пунктів;

i – номери населених пунтків, у яких передбачене будівництво закладів;

aij – показники транспортних затрат на подолання шляху від j-го до і-го пункту;

Yi – yi1, yi2, … yim – різні варіанти передбачуваної потужності медичних закладів у bi-тому пункті;

ci – потужність і-го закладу (сі  Yi) ;

bj – чисельність населення в j-му пункті;

xi – потужність лікарняних закладів в і-му пункті, яка підлягає пошуку;

xij – чисельність населення в j-му пункті, що обслуговується в і-му пункті;

fi (xі) – затрати на надання медичної допомоги в розрахунку на одну особу і-го пункту.

Дана модель може бути вдосконалена шляхом включення додаткової групи факторів, що впливають на розміщення медичних закладів. На наш погляд задача може знайти застосування для пошуку варіантів територіального розвитку й інших інфраструктурних систем соціально-культурного призначення.

Проведені автором дослідження дозволили встановити, що на територіальну організацію закладів соціально-культурної сфери має значний вплив їх відомча розрізненість. Проаналізувавши негативні наслідки реформування соціально-культурної сфери в попередні роки, в дисертації пропонується:

максимально зберігати систему відомчих об’єктів соціально-культурної сфери (розширити дольову участь фінансування їх розвитку як за рахунок власних джерел підприємств, так і за рахунок муніципальних коштів) ;

практикувати з огляду на посилення ролі місцевого самоврядування, часткове фінансування об’єктів соціально-культурної сфери за рахунок тимчасового введення (у межах 1-2% обсягу реалізованої продукції у залежності від чисельності працюючих на вказаному підприємстві) податків для тих підприємств, які передали вказані об’єкти у муніципальну власність;

ввести систему відрахувань понижуючого характеру від існуючого комунального податку для тих підприємств, які мають на балансі об’єкти соціально-культурної сфери.

У зв’язку з гостротою проблем фінансового забезпечення функціонування й розвитку соціально-культурної сфери Львівської області в дисертації пропонується розширити пошук альтернативних джерел покриття витрат. Так, в системі освіти все більшого поширення набуває платне навчання студентів. З огляду на це, нами запропоновано методику розрахунку мінімальної величини плати за навчання, яка враховує ряд критеріїв: якість і ефективність навчально-виховного процесу в конкретному навчальному закладі, попит за кожною спеціальністю та успішність навчання студента. У формалізованому вигляді це можна записати наступним чином:

Ом = (k З/пmin) + Sв, (5)

де Ом – мінімальна оплата за навчання за місяць;

k – показник рівня освітнього закладу;

З/пmin – мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством України;

Sв – середньогалузеві витрати на обслуговування навчальної площі за нормативом на 1 студента.

Показник рівня освітнього закладу повинен диференціюватися залежно від надання освітньої послуги: типу вузу; рівня акредитації; престижності вузу (професії), тобто враховувати якість і ефективність організації навчально-виховного процесу в конкретному закладі; успішності навчання студента в ньому; попиту за кожною спеціальністю.

Критеріями для визначення рівня освітнього закладу нами взяті: тип вузу (α), рівень акредитації (β), конкурс на вступних випробуваннях (γ), успішність студента () і пропонується визначати таким чином:

 = α  β  γ   (6)

де  – показник освітнього рівня закладу;

α = 0, 4 – 1 (для національних вузів – 1, 0; для державних – 0, 7; для недержавних – 0, 4) ;

β = 0, 3 – 1, 0 (для закладів I рівня акредитації – 0, 3; II рівня акредитації – 0, 5; III рівня акредитації – 0, 7; IY рівня акредитації – 1, 0) ;

γ – кількість осіб на місце на вступних випробуваннях за спеціальностями;

η – успішність студента.

На основі вказаних розрахунків встановлюється річна плата за навчання як добуток Ом і 10 місяців навчання. Ця величина вважається базовою оплатою. Вже починаючи з III семестру, цю плату варто диференціювати у залежності від успішності студента (множити на коефіцієнт η). Цей коефіцієнт пропонуємо визначати за підсумками кожного року навчання в плані визначеного середнього балу. Так, η