+3 8(066) 185-39-18
fхто, живучи в окремих квартирах з нерозуміючими їх, як вони вважають, батьками. Для багатьох протиставлення себе, свого Я дорослим - нормальне явище. Підлітки не хочуть жити чужим досвідом, вчитися на чужих помилках. Протест, який вони висловлюють, може бути пасивний, через зовнішні, швидше показні, демонстративне заперечення існуючого порядку, відмова від додержання прийнятих у суспільстві правил. Є і агресивні форми протесту, що виражаються в приголомшенні, яке межує з хуліганством, а іноді і переходить у бешкети. Викликається відхилення поведінки молоді і різними соціальними причинами: нездоровий психологічний, ідейно-моральний клімат у несприятливих сім'ях з душевним дискомфортом нерідко викидає юнака і дівчину «на вулицю» в пошуках доброти, взаєморозуміння, співчуття та ін. Нерідко в міських сім'ях через зайнятість батьків на роботі всі спілкування, які так потрібні дітям і підліткам, зводяться до записок-наказів, телефонних нотацій тощо.
Справжні цінності (соціальні, моральні, естетичні) за таких умов прищепити важко. В багатьох школах і професійно-технічних училищах та й вищих навчальних закладах ідейно-моральне, трудове, естетичне виховання здійснюється формально. Надто слабо виховання ведеться і в трудових колективах. Однією з причин відхилення поведінки молоді є становище суспільної свідомості, способи її формування. В численних публікаціях суцільне заперечення, голос критиканства, а не об'єктивний аналіз. Не приучені до серйозного аналізу, підлітки починають не тільки називати конкретні недоліки, але й відкидати прогресивні ідеї способу життя, культуру, правила співжиття та ін. Відбивається і наступ масової культури, пропаганда західного способу життя [30, c.33].
Неофіційні самодіяльні формування ніби розташовані між двома полюсами: на одному полюсі - ті, хто за соціальну справедливість, рівність, гуманізм, на другому - ті, хто за демократію, формування ринкових відносин, перебудову економічних відносин, за рівність, справедливість, гуманізм. Сам факт існування самодіяльних молодіжних формувань свідчить про те, що боротьба поки точиться на рівних. Її гострота посилюється тип, що на кожному полюсі діють сили тяжіння. Звідси і разючі відхилення поведінки молоді.
Розглянуті вище передумови і причини девіантної поведінки лягли в основу розробки наукових концепцій і теорій девіації. Основними з них є: біологічна теорія, психологічна і соціологічна [30, c.35].
Прихильники біологічної теорії девіації розглядають відхилення поведінки від прийнятої в суспільстві соціальної норми в зв'язку з біологічним складом індивіда. У XIX ст. італійський лікар Ч. Ломброзо виявив зв'язок між кримінальною поведінкою людини і певною фізіологічною будовою її організму. Так, визначаючи кримінальний тип поведінки злочинця, він виділяє наступні характерні риси: виступаюча нижня щелепа, ріденька борідка, знижена чутливість до болю.Відомий американський психолог і лікар У. X. Шелдон пізніше визначив фізіологічний тип людини, схильної до девіації. На його думку, таким є «мезоморфний тип з наступними епітетами будови організму: «важкий», «мускулистий», «атлетичний».
У психологічних і психіатричних концепціях акцент робиться на особистісні чинники людини. Ретельні дослідження показали, що суть девіації не можна пояснити тільки лише на основі якоїсь однієї психологічної риси або комплексу. У 1950 р. Шуеслер і Креслі намагалися довести, що злочинцям властиві особливі психологічні риси, які не властиві законослухняним громадянам, однак їх спроби зазнали невдачі. З цього був зроблений висновок, що, ймовірно, девіація виникає внаслідок поєднання психологічних і соціальних чинників.
З точки зору рольових теорій, дитина в процесі соціалізації повинна оволодіти найбільш значущими для неї ролями, але якщо цей процес порушений, може почати працювати компенсаторний механізм. Дитина все одно буде оволодівати ролями але вже не соціальними, а антисоціальними, наприклад: злодій, наркоман, хуліган, забіяка та ін., які характеризуються певними атрибутами.
Освоєння ролі буде відбуватися в декілька етапів. Спочатку дитина отримує певні відомості про дану роль, її права і обов'язки, пізнає різноманітні форми поведінки з відхиленнями, способи з'ясування відносин, механізм розв'язання спірних питань. Далі слідує етап прийняття цієї ролі, коли відбувається її усвідомлення і в неї вкладається особистісне значення.
Потім йде програвання обраної для себе ролі. Тут дуже важливо отримати схвалення товаришів, щоб відчути себе в цій ролі комфортно. Від реакції навколишніх багато в чому залежить, чи буде протиправний вчинок посилений увагою, схваленням, похвалою однолітків, або не отримає такого підкріплення і зазнає осуду. У цьому випадку імовірність повторного вияву подібного протиправного вчинку значно знизиться. Для підлітка, що перший раз пробує алкоголь або наркотики, на першому місці стоїть не пізнання їх смаку або впливу на людину, а прагнення відчути себе серед своїх, позбутися почуття ізольованості і неспокою.
Останнім етапом прийняття ролі є закріплення за собою вибраної ролі, наприклад, «козла відпущення», «таємного месника», «грубіяна» та ін. на психологічному (коли дитина точно знає, які емоції супроводять дану роль і яким чином треба їх регулювати) і міжособистісному (коли шикуються певні типи взаємовідносин між дітьми, що грають різні ролі, подібно тому як актори грають в одному спектаклі) рівнях [38, c.93].
Важливим елементом соціальних відхилень є ставлення самої особистості до довершених нею порушень. У більшості своїй це ставлення носить самовиправдувальний характер, в чому виявляється самозахисна реакція організму. Соціальними психологами доведено, що підліткам з поведінкою з відхиленнями властиво прагнення до самозадоволення психологічної потреби у виправданні своїх вчинків і дій, якими б небезпечними вони не були. Причому внаслідок прогресуючої деградації особистості мотивація вчинків знижується і втрачається, що призводить до повної втрати властивого людині прагнення до визнання