Соціально-правовий захист інвалідів по слуху

Основні принципи реалізації Програми:

гуманізм, захист конституційних прав і свобод інвалідів;

особистісно зорієнтований процес освіти інвалідів;

пріоритетність інтеграції інвалідів у соціальне середовище; попередження їхньої особистісно-соціальної дезінтеграції та ізоляції;

забезпечення конкурентоспроможності осіб з вадами слуху на ринку праці шляхом здобуття якісної освіти;

створення умов для активної та плідної участі інвалідів по слуху у різних сферах суспільної та професійної діяльності відповідно до їх здібностей та інтересів.

Виконання основних завдань і заходів Програми забезпечить реалізацію конституційних прав інвалідів по слуху на вищу освіту, професійну підготовку та соціальний захист, інтеграцію зазначеної категорії осіб у суспільство; фахову підготовку інвалідів по слуху та адаптацію їх до трудової діяльності, самозабезпечення і сімейного життя; створення мережі вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації та визначення напрямів і спеціальностей для навчання інвалідів по слуху; створення відповідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, вдосконалення навчального процесу у вищих навчальних закладах, в яких здійснюється фахова підготовка інвалідів по слуху; підготовку педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів для роботи їх в інклюзивних студентських групах та в академічних групах студентів-інвалідів по слуху; врегулювання фінансової підтримки системи фахової підготовки інвалідів по слуху у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації.

 

 

Основними нормативними актами, які регулюють питання працевлаштування інвалідів в Україні, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21. 03. 1991 р. №875-XII, (надалі – Закон) та Постанови КМУ «Про реалізацію статті 18-1 Закону» №1836 від 27. 12. 2006 р. і «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону» № 70 від 31. 01. 2007 р, що розкривають порядок застосування зазначених статей Закону.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -органи працевлаштування інвалідів).

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Статтею 188-1 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» передбачена відповідальність за невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, – тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль за виконанням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на Фонд соціального захисту інвалідів, який здійснюється відповідно до «Порядку проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю», затвердженого постановою КМУ від 31. 01. 2007 року № 70.

При виявленні порушень, під час проведення перевірок, уповноважені представники Фонду соціального захисту інвалідів складають протокол про адміністративне порушення. У разі не сплати штрафних санкцій добровільно, прокурор в інтересах держави в особі відділення Фонду соціального захисту інвалідів звертається до суду про стягнення з Підприємства штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як правило суди першої та апеляційної інстанції задовольняють такі позови.

На сьогодні з метю удосконалення працевлаштування інвалідів слід здійснити ряд заходів, які покликані досягти значного соціального ефекту, здійснити лібералізацію сфери працевлаштування інвалідів, відійти від планово-зобов’язальної політики держави у цій сфері, гармонізувати принципи регулювання працевлаштування інвалідів з принципами, що застосовуються у країнах Європейського Союзу.

З точки зору зниження фінансового навантаження на працедавців, що працевлаштовують інвалідів, першочерговим заходом з боку держави має стати перегляд компенсації за небажання/неможливість організувати таке працевлаштування.

Так, наприклад в Австрії, якщо роботодавець відхилився від обов’язкової квоти по працевлаштуванню з нього стягується платіж за кожне незаповнене робоче місце інвалідом у розмірі 200 євро щомісячно, а в Німеччині у розмірі 105 євро за кожне незаповнене робоче місце при працевлаштуванні понад 3%, 180 євро при працевлаштуванні 2-3% і 260 при працевлаштуванні менше 2%. При цьому, Німеччина, продукуючи ВВП на особу понад 20000 євро, встановлює штраф, що значно нижчий реального рівня заробітної платні на підприємстві, таким чином не створюючи працедавцеві додаткового навантаження. Крім того, має місце прогресивна система «штрафування» і чим більше інвалідів працевлаштовані, тим менше буде штраф за кожне місце для інваліда, фактично ним не зайняте. У Франції за відхилення від обов’язкової квоти по працевлаштуванню інвалідів стягується платіж у розмірі 600 мінімальних погодинних ставок оплати праці за кожне незаповнене робоче місце і в розмірі 1500 мінімальних погодинних ставок оплати праці, якщо місце не заповнюється протягом 3х років.

Таким чином, в окремих державах має місце прогресивна шкала штрафування, які прив’язується не до рівня оплати праці, власне на підприємстві, а до рівня мінімальної оплати праці, або до інших критеріїв в залежності від регіону.

На додаток до вищезазначеного, в Австрії кошти, що надходять в якості сплати штрафів від роботодавців, можуть, зокрема, направлятись у вигляді дотацій підприємствам, які пропонують захищену зайнятість та програми перепрофілювання інвалідам. У деяких країнах, наприклад в Іспанії, передбачено цільові субсидії на значні суми (кільки тисяч євро на кожне робоче місце зайняте інвалідом, без обмеження кількості працевлаштованих інвалідів). Крім такої фінансової допомоги, в Іспанії передбачено можливість віднесення працедавцем окремих витрат, пов’язаних із створенням та обслуговуванням додаткових робочих місць для інвалідів, до податкового кредиту, таким чином виводячи їх з-під податкової бази.

Слід також звернути увагу на додаткове стимулювання працедавців, які самовільно «перевиконують квоту». В Німеччині такі працедавці одержують 80% заробітку кожного додаткового інваліда у вигляді субсидій (протягом перших двох років), в Швеції – 50% (протягом всього часу), в Угорщині – 35%.

 

 

Єжова Т. Є. Законодавче забезпечення професійної реабілітації інвалідів по слуху в Україні (історичний аспект) //Педагогіка і психологія. – 2005. – № 3 (48). – С. 142-148.