Соціально-психологічні особливості життя незрячих людей

Встановлено, що читання і написання текстів ефективно впливають на розвиток усного мовлення.

Разом з мисленням і мовою читання і письмо сліпих здійснюють розвиваючий вплив на обсяг і якість уявлень. Перш за все, друковане слово сприяє помітному збільшенню кількості уявлень про явища і процеси живої та неживої природи, людського суспільства. У поєднанні з сприйманнями натуральних та ненатуральних (моделюючих) об’єктів це в певній мірі поповнює свідомість сліпих і слабозорих людей необхідними і корисними для повноцінного мислення уявленнями. Проходячи через призму накопиченого чуттєво-наочного досвіду, інформаційні відомості, отримані через друковане слово, трансформуються у просторові образи тих чи інших об’єктів, явищ і процесів об’єктивної дійсності.

Безперечному позитивному впливу друкованого слова підкоряється уява сліпих людей різного віку. Уява має суттєве значення для компенсації порушень зору, перш за все тому, що уява допомагає незрячій людині вірно співвіднести уявні ситуаційні зв’язки з типовими відомими ситуаціями і знайти на цій основі правильне рішення, зробити висновки, сформулювати оцінне судження.

Наука і практика довели вплив на розвиток людей з порушеннями зору читання ними художньої, науково-популярної і суспільно-політичної літератури, кількість і якість друкування якої шрифтом Брайля значно зростає останнім часом.

Рельєфно-крапкова писемність відіграє помітну роль у процесі педагогічної реабілітації сліпих. Особливо яскраво це проявляється в періоди дошкільного та шкільного навчання і виховання дітей з порушеним зором. Систематичне і планомірне навчання сліпих неможливе без оволодіння писемністю. Так, завдяки розробленій системі математичних, хімічних, фізичних, нотних та ін. позначень сліпим дітям вдається оволодіти знаннями в різних галузях науки за загальноосвітньою програмою у повному її обсязі.

Оволодіння писемністю рельєфно-крапковим шрифтом сприяє реабілітації осіб, що втратили зір в дорослому віці. Адже в таких тяжких випадках людина втрачає можливість навчатись і працювати звичними способами. Оволодівши рельєфно-крапковим письмом, осліплі педагоги, інженери, математики, програмісти, економісти, музиканти та люди інших професій повертаються до виробничої діяльності та звичного способу життя.

 

 

Постать видатного українця Василя Єрошенка, котрий, незважаючи на свою сліпоту, об’їздив чимало держав: мешкав деякий час в Англії, Франції, Сіамі (нині Таїланд), Бірмі (М’ямна), Індії, Китаї, на Чукотці, в Середній Азії; володів шістнадцятьма іноземними мовами (зокрема англійською, французькою, італійською, японською, китайською, хінді, санскритом, знав мову есперанто тощо), а своїми поетичними, прозовими, етнографічними, публіцистичними працями збагатив культурну скарбницю Сходу і світу, ставши ще за життя класиком японської літератури, може слугувати для нас взірцем високого гарту волі та духу людини, яка пізнавши себе, пішли рутинним шляхом самовдосконалення й плекання гуманістичних цінностей, не згубивши однак і високого чуття любові до отчої домівки.

Василь Єрошенко, поетична натура, маючи дар до музики і співу, без надмірних зусиль опанував гру на скрипці, гітарі, фортепіано та на деяких інструментах народів сходу. Вірними його співмандрівниками, порадниками залишались протягом всього життя гітара і скрипка, у струнах яких ніжно звучала мелодія Батьківщини. Це напевно від прадідів правдолюбців, українських філософів-рапсодів – кобзарів, котрі всюди сприймались своїми серед своїх, Єрошенко успадкував щирість, відвертість, повагу до рідної та чужих традицій. Може тому, що нуртував у Василеві дух волелюбного й мудрого перебенді, він нелукавим словом своїх творів умів підібрати ключ до серця японця та китайця, англійця та француза; умів схопити, відчути, пропустити крізь душу і сюрчання коника в густій траві, і ментальність, найтонші особливості тієї чи іншої культури, вивчаючи, занурюючись в бурхливі джерела якої, чув й себе її крихітною невід’ємною частинкою. Не міг Єрошенко стати класиком японської літератури, не будучи на соту відсотка японцем. Очевидно одне: долучившись до утвердження духовності різних народів, Василь Єрошенко навіки залишився для кожного з них не чужинцем чи гостем, а – братом, однодумцем.

Євген Олександрович Адамцевич – український кобзар, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор Запорозького маршу. Народився 1 січня 1904 року в селі Солониця під Лубнами у родині станційного службовця. Дволітнім осліп. Деякий час навчався в Київській школі для сліпих.

Грати на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар. Кобзарював з 1927 року. Виступав у складі Миргородської капели бандуристів імені М. Кравченка та самостійно.

Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 році – Всесоюзної наради народних співців у Москві. В 1969 році з групою народних кобзарів успішно виступав у Київській, Івано-Франківській, Тернопільській (кілька разів бував на Кременеччині, тоді ж більше року проживав у с. Великі Бережці цього району в своєї дочки Лариси Зібаревої), Львівській областях, а в 1970 році в Москві та в 1971 р. в Санкт-Петербурзі.

Арабська середньовічна лірика знайшла у творчості сліпого Абу-ль-Ала аль-Мааррі (973 – 1057). Поет-філософ, він розмірковував про добро і зло, про таємницю життя і смерті. Людина універсальної за тим часом освіченості і найсуворіших моральних правил, який не пішов прислужуватися жодному із земних владик, він часом доходив до заперечення всесильності і мудрості самого Аллаха, за що й отримав прізвисько “зиндик” (єретик).

З безлічі філософських віршів, літературних і наукових творів аль-Мааррі виділяється його “Послання про прощення”, яке послужило одним з прообразів і джерел безсмертної “Божественної комедії” Данте. “Послання про прощення” – не тільки дотепна пародія на мусульманські уявлення про потойбічне життя, але й тонке висміювання земної дійсності, придворних уподобань і звичаїв. Сліпий поет духовним поглядом прозрів і соціальну трагедію народу в той смутний час, і загальну кризу мусульманської середньовічної свідомості.

Репертуар був великий: народні пісні «Ой попливи, вутко», «Через мої ворітечка», «Дозволь мені, мати». Виконував танцювальні мелодії, жартівливі пісні “Ой п’є вдова, гуляє”, “Невдалий обід”, історичні пісні “Про Морозенка”, “Про Палія Семена” тощо. Тяжів він до творів переважно літературного походження: на слова Тараса Шевченка, Олександра Олеся “Сміються, плачуть солов’ї”, Якова Щоголіва “Хортиця”, Миколи Вороного “Євшан-зілля”, Павла Грабовського «Сон» Євгену Адамцевичу належить почесне місце в історії українського кобзарства.

Навіть серед наших земляків є відомі незрячі особитсості, зокрема, рівнянин Василь Лящук, який народився з трьома відсотками зору, а пізніше й зовсім втратив здатність бачити, володіє англійською, німецькою, польською та білоруською мовами. Крім того, з-під його пера вийшли у світ п’ять збірок віршів.

Василь Лящук навчався у Львівській спецшколі-інтернаті для незрячих дітей. А отримавши атестат зрілості, завдяки власній наполегливості і великому бажанню здобути вищу освіту, він закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту. Викладачі дозволяли сумлінному студентові слухати лекції, не конспектуючи. Тож Василь успішно складав сесії і мріяв стати вчителем. Його мрія таки збулася – викладав українську мову та літературу в школі для сліпих. А ще складав вірші, які народжувалися в його романтичній душі.

Сліпим легко порозумітися також за допомогою мови Есперанто. Але, як би там не було, це штучна мова. А Василь Кіндратович завжди прагнув живого спілкування з людьми, з природою. До речі, в його віршах дуже багато пейзажів. Може, тому що, як він сам зізнався, йому сняться кольорові сни. Тому й народжуються в душі поета такі невимушені рядки:

 

Листя розметала осінь багрецева,

Попливли серпанки в синій далині.

Осінь-трудівниця, осінь-королева

Приязно всміхнулась крізь блакитні дні.

 

 

Гилилов Е. И. Обучение и воспитание слепых и слабовидящих: ретроспективный анализ, состояние, тенденции: учеб. пособие / Е. И. Гилилов, Г. В. Никулина. – СПб. : Изд-во РГПУ, 2001. – 55 c.

Плаксина Л. И. Социальная адаптация ребенка с нарушением зрения в условиях сенсорного воспитания // Проблемы воспитания и социальной адаптации детей с нарушением зрения. – М., 1995. – C. 5-28.

Синьова Є. П. Рельєфно-крапкове письмо сліпих. Шрифт Л. Брайля. Навчальний посібник. 2003 р. – 108 с.

Соціально-психологічні проблеми тифлопедагогіки: Збірник наукових праць. Вип. 6, Ч. 1: Матеріали Першого Всеукраїнського з'їзду тифлопедагогів: Харків, 2006. – 273 с.