Соціально-захисна спрямованість державної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства

На підставі проведеного порівняльного дослідження типів соціальної держави у США, Великобританії, Канаді, Німеччині, скандинавських країнах в роботі запропоновано оптимальний, на думку автора, шлях становлення і розвитку України як соціально-правової держави, якою вона оголошена згідно з чинною Конституцією, на засадах соціальної ринкової економіки. Найбільш перспективною для нашої країни на цьому шляху автор вважає соціально-ліберальну модель соціальної держави, яка поєднувала би базові принципи соціал-демократії з елементами лібералізму.

У розділі ІІ “Соціальний захист як найважливіша функція соціальної політики” визначено зміст і основні компоненти соціального захисту, дослід-жено форми і методи його адресного здійснення щодо соціальних груп українського суспільства, намічено перспективи його удосконалення і розвитку.

На основі виявлення особливостей певних соціальних груп, диференційованих за професійними, майновими, віковими ознаками, матеріально-побутовими умовами проживання, в роботі виокреслено адресні підходи до здійснення їхнього соціального захисту. Зроблено висновок, що діяльність служб соціального захисту повинна базуватися на результатах оцінки не тільки матеріально-побутових, а й духовно-психологічних потреб людини та обґрунтованому розподілі між державою та самою людиною обов'язків щодо задоволення цих потреб.

На відміну від переважаючих нині уявлень у роботі дано поширене трактування поняття соціального захисту, згідно з яким його суб'єктами є не тільки держава у особі відповідних державних і муніципальних служб, а й під-приємства, об'єднання громадян та самі громадяни. Крім того, така важлива складова соціального захисту, як соціальна допомога не обмежується лише грошовими виплатами, соціальним доглядом і матеріально-побутовими послу-гами, а доповнена комплексом різних видів соціальної підтримки громадян.

Як об'єкти соціального захисту в дослідженні розглядаються три основні соціальні групи: працюючі, непрацюючі працездатні і непрацюючі непрацездатні громадяни, підходи до соціального захисту яких істотно відрізняються. Як основні компоненти соціального захисту досліджено пенсійне забезпечення, соціальне страхування та соціальну допомогу. На основі аналізу проблем, властивих для кожної із цих підсистем, запропоновано шляхи їхнього удосконалення та розвитку. Окремо розглянуто феномен соціальної роботи, яка, на думку автора, має бути зорієнтованою не лише на опіку та допомогу людині у вирішенні повсякденних проблем, а, в першу чергу, на розвиток у неї здібностей до самоорганізації та самодопомоги, на формування навичок самостійного подолання життєвих труднощів.

Для зміцнення фінансової бази соціального захисту пропонується поши-рити на місцевий рівень принципи соціального бюджету, який згідно з новим Бюджетним кодексом України впроваджується на загальнодержавному рівні.

З огляду на зростаючий дефіцит бюджетних ресурсів автором запропо-нована концепція активної ресурсної стратегії у сфері соціального захисту. Нею передбачається, по-перше, максимально ефективне і економне використання наявних бюджетних і небюджетних ресурсів, що є у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування, шляхом установлення соціальних пріоритетів, оптимізації і раціоналізації структури і функцій соціальних служб, ужиття єдиних науково обґрунтованих соціальних норм і нормативів.

По-друге, це залучення додаткових зовнішніх ресурсів: спонсорських та благодійних внесків, гуманітарної допомоги, коштів донорських міжна-родних організацій у вигляді грантів на реалізацію соціальних проектів і програм, власних ресурсів громадських і благодійних організацій, включаючи безоплатну працю на волонтерських засадах.

По-третє, це генерування додаткових внутрішніх ресурсів самими гро-мадянами, які потребують соціальної підтримки, шляхом формування в них навичок самодопомоги і соціального самозахисту, підвищення їх ділової і громадської активності, сприяння їх особистої і суспільної самореалізації, духовному й інтелектуальному розвитку, поширення соціальної взаємодопомоги.

Встановлено, що при вирішенні складних соціальних проблем (а більшість з них є такими) доцільно застосовувати комплексний міжгалузе-вий підхід, який реалізується на засадах координаційного управління, пере-важно за допомогою цільових соціальних програм. До їх розробки і реа-лізації слід залучати на конкурсній основі і недержавні структури. Досвід розробки і реалізації таких програм підтверджує їхню ефективність саме на місцевому рівні, який більше наближений до споживачів соціальних послуг.

На підставі дослідження сутності таких понять, як пільги, привілеї, га-рантії і компенсації, які останнім часом викликають численні дискусії, зробле-но висновок про необхідність їх збереження як інституцій із обмеженим застосу-ванням як інструментів адресного здійснення соціального захисту населення.

Проведений аналіз нормативно-правових засад соціального захисту свідчить про недостатність в Україні нормативної бази для його ефективного здійснення і подальшого розвитку. Зокрема, відсутні такі важливі закони, як “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про соціальні послуги”, “Про соціальне замовлення”, потребує оновлення Кодекс законів про працю та інші. Крім того, залишається дуже слабкою нормативно-методична база реалізації чинних законів, особливо на місцевому рівні.

Автор пропонує доповнити прийнятий нещодавно Закон України “Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії”, що регламентує елементи стану соціальної сфери, стандартами соціальної дії, які регламен-тували би саме процеси здійснення функцій соціального захисту. Доцільно розглянути можливість створення в Україні на єдиній науково-методичній основі Державної системи соціальної стандартизації, яка базувалася би на соціальній кваліметрії, була гармонізована з міжнародними стандартами і поруч із загальнодержавними містила би регіональні і муніципальні соціальні стандар-ти. За допомогою останніх можна було би не тільки встановлювати додаткові місцеві соціальні гарантії, а й оптимізувати процедури здійснення заходів соціально-захисної спрямованості з урахуванням специфіки місцевих умов.

У розділі ІІІ “Технології здійснення соціального захисту за умов становлення соціальної держави в Україні” досліджені механізми здійс-нення соціального захисту різних