Соціологія релігії

 

Соціологія релігії є галуззю соціології та однією з релігієзнавчих наук. Як наукова дисципліна, вона функціонує в контексті соціологічного знання й інших наук про релігію. Перебуваючи на межі соціології і теології, вона враховує суспільну значущість і різноманітність релігійної проблематики, в тому числі й те, чи може бути релігія предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз її вторгненням у заборонену для нього сферу.

Предмет і об'єкт соціології релігії

Соціологія релігії – галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, ЇЇ вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Розглядаючи релігію як соціальний феномен, соціологія релігії спрямовує свій погляд на соціальні аспекти: як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони функціонують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що належить до ритуальних дій тощо. На відміну від філософії, соціологію цікавлять релігійні вірування не самі по собі, а те, що відбувається в суспільстві під впливом релігії. Але вірування не завжди впливають на поведінку: індивід може належати до релігійної групи, не усвідомлюючи суті вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку незалежно від вірувань і навіть всупереч їм, стимулюючи з певних причин дії, які суперечать офіційному вченню. Як спеціальна галузь знань, соціологія релігії є елементом концепції соціального і культурного життя багатьох соціологів класичної епохи. А такі видатні вчені, як Е. Дюрк-гейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський, були одночасно і засновниками соціології, і основоположниками соціології релігії.

Предмет соціологи релігії – сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп. Об'єкт – релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем – з'ясування того, що належить до поняття « релігія «.

Релігія є комплексом вірувань та практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, яка перебуває за межами їх повсякденного досвіду. Вона складається з вірувань (міфів), ритуалів (культів), етосу (схильностей та моральних цінностей), світогляду, системи символів. її тлумачать і як соціальний феномен, і як спільноту людей, поєднаних вірою. Оскільки релігія інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, необхідні різні підходи і засоби її дослідження багатьма науками.

Однак найчастіше в соціології поняття «релігія» вживається в таких значеннях:

1. Сукупність поглядів на світ і людину в її ставленні до Бога; знання, що не потребують доведень, а приймаються на віру. Це – світоглядний компонент релігії.

2. Взаємозалежна щодо «священного» система емоційно забарвлених переконань і дій, що виражають ставлення до надприродних сил, які панують над людьми в їх повсякденному житті (релігійний культ), визначають позицію і вчинки в особистому та громадському житті. Таким є діяльний, культовий компоненти релігії.

3. Сукупність заповіданих Богом ідеалів, цінностей, норм, правил поведінки, які повинна сповідувати релігійна людина. У цьому виявляє себе нормативний компонент релігії.

4. Об'єднання релігійних людей у громади й організації (церква, секта, чернечий орден, особливі групи професійних служителів культу), їх адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, єпархія в християнській церкві). Йдеться про організаційний компонент релігії.

З урахуванням цього було сформульовано тлумачення релігії як соціального феномену.

Релігія – система вірувань, ритуалів, дій окремих індивідів, груп, спільнот, зумовлених вірою в існування надприродного, священного і реалізованих у певних соціальних нормах, статусах, ролях, звичаях, розпорядженнях, стандартах поведінки, соціальних позиціях.

Таке тлумачення бере за основу специфічний для соціології аспект релігії, що є однією з істотних ланок культури, специфічний спосіб життєдіяльності людини, реалізований у системі духовних і матеріальних цінностей, соціальних норм і традицій, у сукупності ставлення людини до природи, суспільства і самої себе (і, можливо, – до Бога). Релігія в соціологічній інтерпретації – один з найважливіших соціальних інститутів, що відіграють істотну роль у конструюванні соціальної реальності, внаслідок чого вона є ефективним засобом легітимізації (пояснення, виправдання) і підтримання існуючого соціального порядку. У соціологічному тлумаченні вона є й особливою формою бо-гошанування і ритуалу, з якими зживаються індивіди та спільноти, вважаючи будь-яку іншу релігію марновірством.

Центральна тема соціології релігії – взаємодія релігії та суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. її цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні особливості конкретної релігії. Вона залишає поза межами дослідження об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка – надприродне, Бог, трансцендентне.

Релігія за своєю сутністю є метасоціальною. Тому її не можна ідентифікувати з віруваннями, ритуалами та інститутами, що змінюються, будучи складовою соціальної реальності. її слід усвідомлювати як «союз людини з Богом». Відповідно до цього соціологія релігії вивчає не релігію як таку, а лише її соціальні вияви.

Соціологія релігії суттєво відрізняється від так званої «релігійної соціології». Наприклад, у Франції після Першої світової війни під впливом соціолога, етнолога, релігієзнавця Люсьєна Леві-Брюля (1857- 1939) було організовано вивчення різноманітних аспектів релігійності населення в інтересах католицької церкви. Воно мало на меті з'ясувати зовнішні ознаки культової поведінки (частота відвідування богослужінь тощо). Церкві його результати були потрібні