Специфіка політичної системи Грузинської Республіки

Об’єкт дослідження – політична система Грузії. 

Основна мета дослідження курсової роботи полягає у комплексному дослідженні політичної системи Грузії.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

  

 

Проблема вивчення політичних та суспільних трансформацій має важливе теоретичне та практичне значення для суспільств, що перебувають в процесі змін. Поняття «трансформація» досить часто вживається для позначення тих процесів, що сьогодні відбуваються в колишніх соціалістичних країнах. Цим терміном, як і терміном «модернізація», прагнуть підкреслити неідеологічний характер змін, що відбуваються, але в реальності ці поняття несуть у собі різну базу ідеології. Якщо для одних трансформація – це позитивний процес, який варто всіляко підтримувати, у результаті якого вчорашні країни соціалізму повинні повернутися до числа нормальних, демократичних цивільних суспільств, що ефективно розвиваються. То для інших трансформація – це процес негативний, руйнівний, нав’язаний ззовні, що привів до невідповідності економіки, суспільного порядку і духовних основ цих суспільств.

Минуло чимало часу після розпаду самої радянської системи. Отже, тепер можна спробувати зробити деякі висновки з низки намагань створення на руїнах посткомуністичних країн політично спроможних і економічно розвинутих демократичних держав. До таких належить Грузія.

Процес трансформації політичної системи Грузії відбувався нерівномірно в зв’язку з тим, що тривалий час при владі знаходилися представники комуністичної номенклатури, крім того, ця держава була в складі Радянського Союзу. В останні роки свого існування московська комуністична верхівка заохочувала сепаратистські настрої в автономіях союзних республік, і підтримувала оформлення квазі-державних установ за прямої участі російських військових і спецслужбових кадрів, що протистояли республіканському центру. Саме тому після розпаду СРСР Грузія успадкувала проблеми з внутрішніми автономіями. У 1992-1993 рр. напруга переросла в збройне протистояння. За участі російських найманців і російської зброї в протистоянні Грузія втратила контроль над більшою частиною Абхазії та Південної Осетії, грузинські державні установи на цих територіях були згорнуті, а сепаратистські режими заохочували прийняття громадянами російського громадянства. В свою чергу, така нестабільність не могла не позначитися на ефективності функціонування політичних інститутів в державі.

Протягом періоду незалежності Грузії, в політичній системі країни чітко зафіксувалася президентська форма правління. Це сприяло значному впливу президента на інші гілки влади, що не могло не позначитися на процесі трансформації. Як наслідок, трансформація в Грузія набула гібридних ознак.

Найбільш важливі особливості партійного розвитку в Грузії з моменту здобуття незалежності, які відрізняють його від партійного розвитку в більшості країн Східної та Центральної Європи є вкрай нестабільні партії та напівавторитарний фон, на якому багатопартійна політична система еволюціонує. Наслідком цього є те, що поняття, які використовуються для вивчення діяльності політичних партій у Центральній та Східній Європи і в сталих демократіях, часто не можуть бути відтворені при вивченні політичних партій Грузії. Початкові пояснення слабкості партійного розвитку в Грузії можна знайти в ряді соціологічних та інституціональних факторів, таких, як спадщина радянського комунізму, підвладність грузинському президенту, і виборча система [4, 147].

Домінування партії влади виражається не тільки за допомогою контролю над законодавчими органами та через більшість місць в парламенті, але і під час виборчих кампаній. Існування партії влади, яка підконтрольна президенту є однією з характерних рис режимів із авторитарними нахилами, і це особлива відмінна риса політики в багатьох колишніх радянських республік.

Розглядаючи трансформації в Грузії, варто зазначити, що політичні трансформації починаються першими, але в жодному випадку не можуть розвиватися поза іншими сферами суспільного життя. Жоден із процесів суспільного розвитку не проходить в ізоляції, а відбувається у комплексі з іншими. Залежно від кінцевого результату, до якого призводить трансформація, і визначається її тип. Згідно цього підходу для Грузії характерним буде авторитарний тип трансформації, за яким відбувалась трансформація від тоталітарного політичного режиму до авторитарного до 2003 року, а після 2003 р. (коли відбулася «Революція троянд») - гібридний. Незважаючи на конституційні гарантії громадянських і політичних прав, Грузія продовжує бути гібридною системою, де парламент, лояльний президентові, не стримує авторитарні тенденції, що проявляються виконавчою владою.

Важливо підкреслити, що в перехідний період, з властивими йому нестабільністю і необов’язковістю дотримання нових правил і норм, при створенні інститутів правової держави в Грузії часто вкладався недемократичний і не правовий зміст. У країні успішно функціонували неформальні інститути (клієнтелізм, корупція, клани, важливі політичні рішення приймались поза межами формальних інститутів, з недотриманням і в обхід закону). А принесені з Заходу принципи і процедури належним чином не працювали. 

Згодом з’явилась деяка стабільність, формальні і неформальні інститути функціонували одночасно, а певні соціальні групи виявились не зацікавленими в зміцненні демократії і верховенстві закону. Частина неформальних інститутів перетворилась з тимчасових у постійні. Зазвичай процес системної трансформації „йшов зверху”. Без активної участі широких мас населення, без опори на них, демократичні механізми працювали мляво. Часто результативнішими у використанні політики державних структур у своїх інтересах виявлялись представники породжених ринком егоїстичних групових інтересів. Крім того, в Грузії виконавча влада