Спілкування як інструмент професійної діяльності

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання – лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1. 1», «див. табл. 1. 1. «, «у формулі 1. 1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <... > і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою» [2, 216].

О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення – недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5, 126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002].

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора – за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу – за абеткою.

Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий. Взірець бібліографічного опису джерел:

І. однотомні видання

Книжки одного, двох, трьох авторів

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посіб. – К. : Либідь, 2001. -240 с.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

Книги чотирьох авторів

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, О. Сербенська, З. Терлак. – 3-тє вид., випр. – К. : Знання, 2006. – 367 с.

Масова комунікація: Підручник / Москаленко А. 3., Губернський Л-в-> Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К. : Либідь, 1997. – 216 с.

Перекладні видання

Пейп Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. – Львів: Літопис, 2000. -288с.

Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів і т. п.

Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту. – Вип. 37. – Кіровоград, 2001. – С. 134-137.

Словники, довідники, енциклопедії

Довідник здобувача наукового ступеня: 36. нормах док. та інформац. мат. з питань атестації наук, кадрів вищої кваліф. / Упоряд. Ю. І. Цеков, переднє слово Р. В. Бойка. -К. : Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000. – 64 с.

Антології

Слово – Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. /За ред. М. Зубрицької. -Львів: Літопис, 1996. -633 с.

Хрестоматії

Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку XX ст. / Упоряд. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. – К., 2000. – 456 с.

Навчальні програми

Українська мова за професійним спрямуванням: Типова програма вступного іспиту до аспірантури / Уклад. Шевчук С. В., Висоцький А. В. Клименко І. В. – К. : Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – 20

Бібліографування – це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними – бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні – описи архівних документів, інтернетні – описи веб-сторінок Інтернет.

4. Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

•сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, ви рішити, чи варто звертатися до повного тексту праці) ;

•пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим