Співвідношення лірики і драматизму у вокальних творах С. В. Рахманінова

 

Вступ

1. Образно-стильові особливості вокальних добутків С. В. Рахманінова

2. Співвідношення лірики і драматизму у вокальних творах С. В. Рахманінова

Висновки

Список використаних джерел

 

 

У класичній музичній спадщині одне з важливих місць належить романсу, одному з найбільш демократичних жанрів, різноманітному і багатому за образністю і тематикою. 50-60-ті роки ХІХ ст. висувають цілу плеяду композиторів, імена яких становлять гордість світової музичної культури.

Вершиною камерно-вокального жанру цього періоду безсумнівно є романси Рахманінова. Вони для цього глибоко російського художника були щиросердечною сповіддю.

Сергій Рахманінов народився 1 квітня 1873 у дворянський родині в Старорусському повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових сходить до онука молдавського правителя Стефана Великого – Василя, прозваного Рахманіним. В сім'ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.

Невипадково, що після еміграції, виявившись у далекому для себе світі, композитор відмовився від притаманного йому до цього жанру сповіді. Діапазон його вокальних творів надзвичайно широкий – від захопленого гімнічного оспівування життя до трагічного його сприйняття. Червоною ниткою проходить через всю рахманіновську вокальну музику еволюційна тема самотності, настільки характерна для всього його творчості. Як і романси інших композиторів, його вокальні твори ліричні у своїй основі, але в них, як правило, присутній, у тій або іншій формі, драматизм.

Таким чином, лірико-драматичні романси становлять основну частину його камерно-вокальної спадщини. Джерела вокальних здобутків композитора походять з творчості Чайковського, однак романси Рахманінова – новий етап розвитку жанру, у порівнянні з його старшим сучасником. У вокальній творчості може бути особливо яскраво виявилася еволюція стилю Рахманінова. Слід зауважити, що виявлення композиторського стилю і його еволюції – одна з актуальних проблем музикознавства.

 

 

Протягом більш як двох десятиліть, протягом яких С. В. Рахманінов писав романси, драматична лінія в них формувалася поступово, розвиваючись від зовнішнього, іноді мелодраматичного втілення образів («У врат обителі святої», «Пісні розчарованого») до глибокого драматизму («Пора» ор. 14, «Як мені боляче», «Проходить все» ор. 21), а часом і трагізму («Над свіжою могилою», «Уривок із Мюссе» ор. 21, «Не може бути!» ор. 34).

Аналогічну лінію можна виявити і в інших жанрах рахманіновської творчості цього часу. Але тут процес розвитку композитора відбувався набагато плавніше і лінійніше, ніж у романсах. Так, наприклад, риси мелодраматизму, які мають місце в «Елегії» ор. 3, №1 вже повністю відсутні в «Музичних моментах» ор. 16 у той час, як у романсах ор. 14, написаних паралельно, вони ще є. Те ж саме можна побачити, порівнюючи симфонічну картину «Круча» ор. 7 з романсами ор. 8. І, нарешті, драматичні прелюдії з ор. 23 й 32, етюду-картини ор. 33, як і найбільш близькі їм зрілі романси ор. 21, 26, 34 не містять уже нічого поверхневого і зовнішнього.

Тематика лірико-драматичних романсів широко охоплює різні життєві явища, і спричиняє широке коло образів цих романсів. Але, незважаючи на це, їх можна згрупувати на основі ряду загальних рис. Перша група поєднує романси, пов'язані з відбиттям народно-побутових образів. Лірика у них пов'язана з переломленням стилістики й настрою російської протяжної пісні. Сюди входять «Ох ти, нива моя» ор. 4, «Полюбила я на горе своє» ор. 8, «Два прощання» і «Кільце» ор. 26. Інша група – романси з рисами мелодраматизму, вони, як правило, ранні, чим і пояснюється їх недостатня глибина і зрілість. Це «О ні, молю», «О, не сумуй», частково «Давно в любові» і «Молитва». Найбільш велика група зрілих творів, глибоко драматичних, повних протесту і повстанської спрямованості. Тут «Уривок з Мюссе», «Усе відняв у мене», «Я знову самотній», «Пора!», «Як мені боляче», «Пощади, я молю». Наступну групу становлять романси різного часу створення і різної художньої цінності. Це вокальні мініатюри, відзначені стриманим, суворим драматизмом, який іноді доходить до трагізму: «Дума» – ранній, «Над свіжою могилою», «Христос воскрес», «Проходить все», «Ніч» – зрілі. До цієї групи примикає великий твір баладного типу «Доля», але в ньому, окрім суворого драматизму, значну роль відіграють ліричні образи і їх протиставлення похмурим та лиховісним.

Серед ранніх романсів «О ні, молю», безперечно, належить до кращих. Сильні його сторони визначаються безпосередністю і щирістю висловлювань, лаконічністю думки і форми. У дещо іншому плані написаний «Уж ти, нива моя» ор. 4 і «Полюбила я» ор. 8. Народно-побутова тематика, перейнята глибокою скорботою, лежить в основі пісні-плачу знедоленої солдатки і тужливої протяжної пісні про гірку долю селянки. Лірична протяжна пісня драматизирована в обох романсах. У пісні «Полюбила я» вся вокальна партія народжується з мелодійного зерна, яке складається з двох елементів: протяжного, який походить від ліричного протяжного, і мовного, дактилічного, типового для народних голосінь. Широка мелодія типу російської протяжної пісні з мірним і плавним ритмом у пісні «Уж ти, нива моя» асоціюється з рівнинним і типово російським простором.

У мелодіях пісень прихований імпульс до драматизированному розвитку. Це характерно для російської народної пісні, яка містить у своєму наспіві визначальні риси образу, що дає привід для поглиблення і розкриття його окремих сторін при обробках.