Співвідношення моралі, права і політики

Право і мораль є основними соціальними регуляторами поведінки людей у суспільстві.

Мораль – це форма суспільної свідомості, яка відображає соціальну дійсність у вигляді специфічних, історично зумовлених уявлень про добро і зло, які закріплюються у свідомості людей у вигляді принципів, норм, ідеалів, покликаних регулювати поведінку людей з метою збереження і розвитку суспільства як цілого. 

Право й мораль мають спільні риси, відмінності і взаємодіють один з одним.

Спільні риси права і моралі:

• належать до соціальних норм і володіють загальною властивістю нормативності;
• є основними регуляторами поведінки;
• мають спільну мету – регулювання поведінки людей зі стратегічним завданням збереження і розвитку суспільства як цілого;
• базуються на справедливості як на вищому моральному принципі;
• виступають мірою свободи індивіда, визначають її межі.

Відмінні риси права і моралі полягають у наступному

Однак, незважаючи на це, норми права і норми моралі все ж відрізняються одне від одного за рядом критеріїв:

1. За походженням. Норми моралі складаються в суспільстві на основі уявлень про добро і зло, честь, совість, справедливість. Вони набувають обов’язкового значення з усвідомленням і визнанням їх більшістю членів суспільства. Норми права, що встановлюються державою, після вступу в силу відразу ж стають обов’язковими для всіх осіб, перебувають у сфері їх дії.

2. За формою виразу. Норми моралі не закріплюються у спеціальних актах. Вони містяться в свідомості людей, існують і діють як звід неписаних правил. У свою чергу, правові норми в сучасних умовах отримують письмове вираження в офіційних державних актах (законах, указах, постановах, судових рішеннях тощо), що підвищує їх авторитет, надає їх вимогам чіткості і визначеності.

3. За механізмом дії. Право може регулювати тільки вчинки людей, тобто тільки такі їх дії (або бездіяльність), які сприймаються і усвідомлюються саме діючим суб’єктом. Правові норми не можуть прямо втручатися у світ думок і почуттів. Правове значення має лише те повеління людини або колективу, яке виражене зовні, у зовнішній фізичному середовищі – у формі рухів тіла, дій, операцій, діяльності, що здійснюються в об’єктивній дійсності.

Мораль висуває вимоги не лише до благородства вчинків, а й до чистоти думок і почуттів. Дія норм моралі здійснюється через формування внутрішніх установок, мотивів поведінки, цінностей і прагнень, принципів поведінки і в певному сенсі не передбачає наявності якихось заздалегідь зовні встановлених механізмів регулювання. Основним внутрішнім механізмом моральної саморегуляції є совість, а неформальним, зовнішнім – звичаї і традиції як багатовікова колективна мудрість народу.

4. За способом охорони від порушень. Норм моралі і норм права в переважній більшості випадків дотримуються добровільно на основі природного розуміння людьми справедливості їх приписів. Реалізація і тих, і інших норм забезпечується внутрішнім переконанням, а також засобами громадської думки. Саме суспільство, його громадянські інститути, колективи вирішують питання про форми реагування на осіб, які не дотримуються моральних заборон. При цьому моральний вплив може бути не менш дієвим, ніж правовий, а іноді і більш ефективним. Такі способи охорони цілком достатні для моральних норм. Для забезпечення правових норм застосовуються ще й міри державного примусу. Протиправні дії тягнуть за собою реакцію держави, тобто особливу юридичну відповідальність, порядок покладання якої строго регламентований законом і носить процесуальний характер. Людина карається від імені держави. Правопорушник відкрито протиставить свою волю загальній волі, втілену державою в нормах права, і його засудження і покарання має носити не тільки особистий, а й державний характер.

Наслідки аморальної поведінки також можуть бути важкими і непоправними. Однак порушення моральних норм в основному не тягне за собою втручання державних органів. У моральному відношенні чоловік може бути вкрай негативною особистістю, але юридичної відповідальності він не підлягає, якщо не вчиняє ніяких протиправних вчинків. Відповідальність за порушення моральних норм носить інший характер і не має суворо регламентованої форми і процедури здійснення. Моральні санкції досить різноманітні. Покарання виражається в тому, що порушник піддається моральному осуду або навіть примусу, до нього застосовуються заходи громадського та індивідуального впливу (зауваження, вимога вибачення, розірвання дружніх і інших взаємовідносин і т. п.). Це відповідальність перед оточуючими людьми, колективами, сім’єю і суспільством, а не перед державою.

5. За ступенем деталізації. Норми моралі виступають у вигляді найбільш узагальнених правил поведінки (бути добрим, справедливим, чесним тощо). Вимоги моралі категоричні і не знають винятків: «не убий», «не збреши». Правові норми являють собою деталізовані, у порівнянні з нормами моралі, правила поведінки. У них закріплюються чітко визначені юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин. Надаючи конкретну формулу правомірної поведінки, право прагне докладно вказати на всі варіанти заборон. Наприклад, заповідь «не убий» у кримінальному законі представлена безліччю складів: вбивство; вбивство матір’ю новонародженої дитини; вбивство, вчинене в стані афекту; вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин тощо. Крім того, як бачимо, право вважає правомірним (при дотриманні встановлених у законі умов) заподіяння смерті в стані необхідної оборони або при затриманні злочинця.

6. За сферою дії. Норми моралі охоплюють практично всі сфери взаємин людей, в тому числі і правову сферу. Право впливає тільки на найбільш важливі сфери суспільного життя, регулюючи тільки суспільні відносини, підконтрольні державі. Як уже зазначалося, мораль покликана впливати на внутрішній світ