Співвідношення моралі, права і політики

своїм змістом тяжіла до універсальності, претендувала на загальнолюдську значущість. Мораль завжди звернена до людини як представника роду: вона містить у собі загальне в особливому, розглядає окреме крізь призму загального.

Політика ж як вид людської діяльності спрямована у першу чергу на захист групового інтересу. Якщо моральні норми представляють і захищають загальний інтерес, то політичні регулятори слугують обмеженим інтересам окремих груп – інакше політика втратить свою специфічну функцію. Звідси випливає, що політичний імператив протилежний моральному, оскільки він спрямований проти іншої частини єдиного цілого.

Політиці притаманні прагматизм, цілепокладання і доцільність. Її основою є мета, пов’язана безпосередньо з реалізацією групового, класового, національного та інших інтересів. І хоч конкретні завдання з часом можуть змінюватися, загальна мета лишається незмінною. Політика – це самостійна форма діяльності, яка отримує своє втілення в інституційній формі (держава, політичні організації і рухи), а мораль присутня буквально в усіх формах індивідуальної й суспільної активності і в „чистій” формі не існує. У політиці на перший план виходять групові відносини (між великими соціальними групами, націями, державами тощо). Політика охоплює величезну систему відповідних інститутів, спеціально підготовлених кадрів і стихійних учасників, політичні процеси тощо. Вона характеризується особливим видом культури з диференційованою типологією.

Норми і вимоги моралі, як регламентуючої системи, мають характер універсальності; вони значно ширші і зачіпають не лише міжгрупові відносини, а й інші (наприклад, взаємини між окремими людьми, сімейні, дружні, ділові тощо). Мораль – це переважно сфера особистісно-суспільних відносин, у ній суспільні інтереси доводяться до кожного у формі вимог до поведінки окремих індивідів і уявляються як їх власні. Загалом мораль спрямована на забезпечення гуманних основ для розвитку кожного індивіда. Політичні ж погляди визначаються, перш за все, інтересами суб’єкта політики (класу, партії, великої соціальної групи, нації, держави).

Погляди суб’єктів моральної поведінки (індивідуальних і колективних) виходять з необхідності узгодження, гармонізації інтересів суб’єкта з інтересами тієї спільноти, до якої він належить. Тому політичному суб’єктові притаманний утилітарний спосіб мислення, в якому на перший план виходять мотиви корисності або шкідливості, вигідності або невигідності певної лінії поведінки, а засоби досягнення цілей політиками оцінюються лише з точки зору їх ефективності. Мислення морального суб’єкта здійснюється в категоріях добра і зла, обов’язку, гуманності, справедливості, чесності тощо, змістом яких є потреба і необхідність узгоджувати свої цілі, засоби їх досягнення з цілями членів інших спільнот, ставитися до загальних цілей як до вищих, священних, непорушних. У суб’єкта моралі на перший план виходять антиегоїзм, недопустимість виграшу за рахунок програшу інших, прагнення до єднання з іншими, турбота про їх благо.

Можна зазначити, що політика і мораль мають деякі особливості, які принципово неможливо поєднати:

• політика, навіть найбільш утопічна, є реальною. Мораль, навіть у найконкретнішому її прояві – трансцендентна;
• політика, навіть тимчасово відступаючи і чимось жертвуючи, у кінцевому підсумку націлена на успіх, вигоду. Мораль у своїй основі та глибині є безкорисливою;
• політика, навіть у найбільш демократичній формі, стурбована питанням збереження влади. Мораль, навіть викликаючи загальну глибоку повагу, зникає, як тільки виникає потреба проявляти владні функції;
• політика, навіть у боротьбі за права і свободу, спирається на об’єктивні закони та причинно-наслідкові зв’язки. Мораль, навіть у стані безумовної необхідності, демонструє свободу людського духу;
• політика, навіть у неформальних організаціях, прагне до інституціалізації. Істинна мораль навіть у таких виховних інститутах, як школа діє позаінституційно, розчиняючись в етосі самого буття вчителя і учня;
• моральність передбачає протиставлення злу. В моральності окремого політика це протиставлення примножується, будь-який прояв моральності для нього стає випробовуванням.

Специфічні відмінності між мораллю і політикою можуть спричиняти напруження, конфлікти між ними. Так, оціночне судження політика спрямовується винятково на предметний результат, суб’єктивні ж наміри залишаються на другому плані, а мораль спрямовує особистісну поведінку в цілому. Іншим джерелом напруги може стати те, що мораль звичайно виражає перспективні інтереси великих соціальних груп стосовно суспільства в цілому, тоді як політика є ареною координації й узгодження перспективних стратегічних і щоденних тактичних інтересів. Може бути й такий варіант, коли, навпаки, політика надмірно орієнтується на потребу дня, тактику, а мораль, відриваючись від наявних можливостей, націлюється винятково на ідеали, кінцеву мету. Напруга між мораллю і політикою може виникнути внаслідок розбіжностей в оцінці об’єктивної діалектики мети й засобів. Йдеться про засоби, які за певних умов хоч і приведуть до визначеної мети, але вимагатимуть дій, поведінки, які суперечать моральному сенсу мети. Моральна свідомість ніколи не буває спрямованою лише утилітарно: вона завжди ціннісно орієнтована. В її рефлексії наявні як мета, так і засоби, які мають узгоджуватися з обраною цінністю. Усвідомлення цього за певних умов може паралізувати необхідну волю до дії, призвести до безпорадності, зрадництва. В інших випадках діалектика цілі і засобів може викликати діяльну активність людей з тим, щоби політика утримувалася від ухвалення рішень, які вимагають зайвих жертв.

Проблема морального вибору засобів досягнення політичних цілей стає актуальною лише тоді, коли застосовуються неоднозначні в моральному плані засоби, тобто засоби, які можуть оцінюватися по-різному залежно від багатьох факторів. Саме ці фактори або виправдовують застосування певних засобів (наприклад, насильства) як вимушених, або засуджують їх. Використання неоднозначних у моральному плані засобів може вважатися вимушеним за таких умов:

• якщо вони застосовуються заради позитивної мети;
• якщо їх застосування не приносить більше зла, ніж відмова від них, навіть якщо ця відмова призводить до відтермінування здійснення мети або хоча б наближення до неї;
• якщо застосування таких засобів стає єдино можливим у певній ситуації.

Однак навіть у випадку доречності використання таких засобів моральна суперечливість, напруженість у їх оцінці повністю не зникає.

Співвідношення моралі і політики настільки багатоаспектне і різнопланове, що його не можна вкласти у просту формулу на кшталт „політика протилежна моралі” або „політика визначає мораль”. Існує кілька рівнів і сфер політичної діяльності, де співвідношення моралі і політики суттєво різні. Це – політична боротьба всередині правлячої політичної групи або всередині групи лідерів, боротьба між різними соціальними групами, політичними партіями і течіями, боротьба між особистостями, що намагаються „знизу” прорватися до горішніх „ешелонів влади”, їх зіткнення на різних щаблях кар’єри тощо. Діалектичне співвідношення моралі і політики вимагає їх відповідності, взаємної узгодженості.

Звичайно, у випадках взаємного впливу вони зберігають свою специфіку. Сенс їх взаємодії полягає у посиленні історичної дії. Мораль сама по собі не може формувати економічні й історичні події, тому їй доводиться постійно користуватися арсеналом засобів політики. Особливість сфери політики полягає в тому, що вона дозволяє виявити й обрати такі шляхи і засоби, які надають дієвості моральним орієнтаціям. Політика – це не просто зовнішній спосіб здійснення моральних ідеалів. Це внутрішня можливість для моральної поведінки людини. Завдяки цьому перед людиною відкриваються шляхи до духовного збагачення й розвитку. Водночас і моральна свідомість може відкривати широкі перспективи. Підносячись над щоденними інтересами, доведена до рівня перспективних, вона може стати рушійною силою прогресу, особливо коли політика концентрується на кон’юнктурних інтересах.

Мораль, утверджуючи ідеал, стежить, щоби політика не деформувалася, перетворивши свої необхідні правомірні засоби на мету. Мораль діє на політику подвійно: з одного боку, ніби „згори”, через зміну політичних ідеологій, коригування управлінських рішень тощо, що здійснюється шляхом запровадження обмежень на певні форми і методи досягнення та використання влади. З іншого боку, мораль впливає на зміст політики „знизу”, за рахунок зміни панівних ціннісних орієнтирів масової свідомості. Тому влада, яка має монополію на використання сили, може нею ефективно користуватися лише тоді, коли забезпечить свою легітимність; тобто якщо моральні почуття народу матимуть збіг з нормами офіційної моралі.

Слід мати на увазі, що мораль і політика у різних співвідношеннях відіграють різну роль, а тому й взаємодіють інакше. Зокрема, суспільний ідеал одним лише політичним способом сформулювати неможливо – він завжди включає в себе морально-психологічне обґрунтування, надії людей, суб’єктивно-ціннісну активність людини як суб’єкта історії. У цьому вимірі політика стоїть нижче моралі.

Підсумовуючи, слід зазначити, що складність та різноманітність сучасного політичного життя, його динамічність та вплив на сучасну особистість, зумовлює потребу у нових підходах до оптимізації взаємодії права, політики та моралі. Світовий досвід засвідчує, що не дивлячись на суттєві відмінності і протилежності право, мораль і політика приреченні на взаємодію (ігнорування норм моралі призводить до знищення держави, а брак державницьких правових методів породжує хаос і анархію). Сучасна ситуація потребує вже не тільки узгодження сфер прояву моралі у праві й політиці, а й появу нової парадигми взаємодії, яка б спиралася на розвиток громадських інституцій та громадського самоврядування, обмеживши тим самим владні органи адміністративними організаторами, а громадські інститути – носіями суспільної моралі.

Список використаних джерел:

1. Баумейстер А. О. Філософія права: навч. посіб. / А. О. Баумейстер; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2010. - 312 c.
2. Козляковський П. А. Етика. Етика права. Етика юридичної діяльності: навч. посіб. / П. А. Козляковський, А. П. Козляковський. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - Миколаїв: Дизайн і поліграфія, 2012. - 398 c.
3. Колядко Б. С. Політика,право,мораль:генезис понять та ознаки їх взаємодії / Б. С. Колядко // Політологічний вісник: збірник наукових праць / Політологічний центр при Київському нац. ун-ті ім. Т. Шевченка. - Київ: Інтас, 2012. - Вип. 65. - С. 240-250.
4. Удод Л. Моральна політика як нова цінність української демократії / Л. Удод // Вища школа : науково-практичне видання. - 2013. - № 6. - С. 69-82.