Стандартизація товарів

1926р в Празі створена Міжнародна федерація національних асоціацій по стандартизації (НСА) в склад якої було включено 20 національних організацій. Вона діяла до 1939 року і закінчила свою діяльність в зв’язку з початком Другої світової війни. Після війни 1946р в Лондоні створюється нова Міжнародна організація (НСО). Ціль і завдання її: сприяти найкращому розвитку стандартизації по всьому світі для того, щоб полегшити міжнародний обмін товарами і розвивати взаємну співпрацю в області інтелектуальної, наукової, технічної і економічної діяльності.

Вона видає рекомендації по стандартизації, встановлює міжнародні стандарти.

Система стандартизації України – це система органів та служб стандартизації. Вона включає державні органи в особах Держстандарту України і державних регістрів (морський, авіаційний та інші) органи по сертифікації (це різні управління, державні науково-дослідні центри, інститути, випробувальні центри, лабораторії, держнадзору за стандартами та вимірною технікою).

Держстандарт підпорядковується Кабінету Міністрів України.

І самою незначною ланкою в системі стандартизації є служби стандартизації в міністерствах та на підприємствах, об’єднаннях.

Для капіталістичних країн система стандартизації трохи інша. Там стоїть державна та регіональна системи стандартизації. Дозволяється фірмова стандартизація.

1956 р. Міжнародна організація законодавчої метрилогії (МОЗМ) розробка рекомендацій по методам і умовам вимірювання різних величин випробування і перевірка вимірних приладів, мір та ваги в міжнародному масштабі.

1957 р. Європейська організація по контролю якості (ЕОКК), керує Міжнародним центром якості, який відкрився в 1965р. в Ротердамі.

 

 

Всі стандарти які були розроблені розділені на слідуючі категорії:

державні стандарти – ДСТУ;

галезуві – ГСТУ;

республіканські – РСТ;

технічні умови – ТУ.

Державні стандарти розроблені на групу однорідної продукції міжгалузевого виробництва або примінення, а також на конкретну продукцію. Ці стандарти є обов’язковими для всіх підприємств країни. Вони регламентують показники якості, основні характеристики готової продукції, загальні вимоги до неї і методи її контролю.

Галузеві стандарти встановлені на групи однорідної продукції галузевого виробництва або примінення і на конкретну продукцію яка закріплена за певними відомствами (міністерствами). Вони обов’язкові для всіх підприємств даної галузі. В них затверджено додаткові вимоги які відсутні у ГОСТах. Розроблені на окремі товари, а також сировину, напівфабрикати, що застосовуються в галузі.

Республіканські стандарти розроблені на продукцію, що вироблялась підприємствами республіканського та місцевого підпорядкування, і є обов’язковими для цих підприємств, не залежно від відомчої підпорядкованості.

Технічні умови – це нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс вимог до конкретних типів, марок і артикулів продукції. (на продукцію на яку відсутні стандарти).

Види стандартів.

Вид стандарту визначається його змістом в залежності від об’єкта стандартизації.

Стандарти на продукцію діляться на слідуючі види:

1). Загально-технічні вимоги (тобто подані терміни, визначення, номенклатура, методи, загальні вимоги і норми).

2). Загальні технічні умови регламентують загальні споживчі характеристики продукції при виготовлені, поставці і експлуатації. (встановлюють правила приймання, методи оцінки якості, вимоги до маркировки, упаковки, транспортування і зберігання, комплексність і гарантійність).

3). Стандарти параметрів і розмірів містять дані про форму і розмір готових виробів, параметричні або розмірні ряди по яким повинна проектуватись продукція конкретних розмірів, марок, моделей.

4). Стандарти марок вказують хімічний склад матеріалів, номенклатуру марок.

5). Стандарти сортимента, стандарти конструкції і розмірів встановлюють особливості конструктивного виконання і основні розміри певної групи виробів з цілю їх уніфікації при розробці конкретних тагорозмірів, моделей.

6). Стандарти правил приймання указують порядок приймання продукції по якості та кількості, розмір партії товару, розмір проби і методи її відбору.

7). Стандарти методів контролю вказують методику визначення показників властивостей товару. В них затвержені правила і методи відбору проб, підготовки до випробування і проведення випробування, правила опломбування проб та забезпечення їх необхідними даними.

8). Стандарти правил маркировки, упаковки, транспортування і зберігання встановлені вимоги до маркування товару, вимоги до упаковки, умови транспортування та зберігання, забезпечують збереження якості товару.

Загальна структура стандарта.

На першій сторінці вказується, що не дотримання стандартів карається законом. Потім видання де вказується область розповсюдження стандартів, уточнюється об’єкт стандартизації, даються окремі пояснення. Далі йдуть розділи та підрозділи. Стандарти для продукції містять слідуючі розділи:

класифікація;

технічні вимоги;

правила приймання;

методи випробовування;

правила маркировки, упаковки, транспортування і зберігання товарів;

догляд за продукцією;

гарантії

Застосування стандартів та технічних умов на продовольчі товари.

Господарюючі суб’єкти в питаннях вимог щодо сировини, показників якості, методів аналізу, упаковки, маркіровки, транспортування, приймання і зберігання продовольчих товарів керуються діючими стандартами та технічними умовами.

Відповідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 46-93 “Про стандартизацію і сертифікацію” нормативні документи з стандартизації розподіляються, за такими категоріями:

державні стандарти України – ДСТУ;

галезуві стандарти України – ГСТУ;

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України -СТТУ;

стандарти підприємств – СТП;

технічні умови України – ТУУ.

Як державні стандарти України (ДСТУ) застосовують міждержавні стандарти (ГОСТ) та республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ).

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи у разі необхідності встановлення вимог; які перевищують, або поповнюють вимоги держав-стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Стандарти підприємств (СТП) розробляють на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

СТП не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних (ДСТУ) та галузевих стандартів (ГСТУ).

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції.

Державні та галузеві стандарти України та стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України, а також зміни до них, підлягають державній реєстрації у Держстандарті України, а технічні умови України в його територіальних органах – обласних центрах стандартизації і метрології (ЦСМ).

Державним стандартам присвоюють позначення, яке складається з індексу (ДСТ), скороченої назви держави (У), реєстраційного номера і двох останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту.

Назва технічних умов складається з індексу документа (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства (організації) – власника оригіналу ТУ із ОКПО (вісім знаків), двох останніх цифр року затвердження.

Наприклад: ТУ У 12345813. 001-93.

Державні стандарти України затверджуються без обмеження строку їх дії. Також зняті ці обмеження на міждержавні стандарти (ГОСТ), термін дії яких закінчується в 1992-1996 роках.

Стандарт – нормативний докумен, який розроблений на засадах згоди більшості зацікавлених сторін та прийнятий визнаним органом, в якому встановлені для загального та багаторазового застосування правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються досягнення оптимального ступеня упорядкування у визначеній галузі.

Сертифікація – система національно нормативно- методичної бази, норм і правил для проведення незалежної оцінки характеристик і властивостей продукції.

Стандартизація – діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального упорядкування у визначеній галузі за допомогою встановлення положень для загального та багаторазового застосування відносно існуючих або потенційних завдань.