Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Становлення Болгарського царства та IV Хрестовий похід

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У 679 войовничі племена утігурів перетнули Дунай і на відвойованих у Візантії землях заснували свою державу – так зване Перше Болгарське царство. Його кордони, що простягалися від Нижнього Дунаю до Балканських гір, були проведені відповідно до угоди, укладеної у 681 р. між болгарським ханом Аспарухом (680-700) і візантійським імператором Костянтином IV. Його спадкоємець Юстиніан II (685-695 й 705-711) знову спробував нав'язати болгарам візантійське панування, але ці спроби не мали успіху.
Військова невдача Юстиніана II викликала невдоволення в Константинополі, його ув'язнили, але незабаром він урятувався втечею. За допомогою «болгарських і слов'янських» сил в особі спадкоємця Аспаруха, Тервеля (700-721), Юстиніан завдав поразки своїм ворогам і повернув імператорський трон. На подяку він дарував Тервелю ряд територій і став звертатися до нього як «до цезаря» (короля), визнавши тим самим незалежний статус Болгарської держави. Згодом Візантія відновила спроби підкорити болгар, але Тервель вийшов із цієї боротьби переможцем і у 716 р. було укладено мирний договір, який підтвердив незалежність Болгарської держави.
У ІХ ст. болгари підкорили слов'янське населення, яке чисельно перевершувало їх, і поступово сприйняли слов'янську мову й культуру. У результаті змішання обох елементів сформувалася нова етнічна спільність, за якою закріпилася назва болгари. Процес етногенезу остаточно завершився тільки в Х ст. Ставши слов'янською етнічною групою, болгари успадкували від слов'ян сільську громаду, а від тюрко-татар – військову організацію. У болгарському суспільстві панувала військова знать, яка розділялася на вищу (боїли, боліари) і нижчу (багаїни).
В VII-VIII ст. болгари вели постійні війни проти різних слов'янських племен і Візантії. Багато слов'янських племен були змушені мігрувати в Малу Азію. Намагаючись зміцнити свої границі, правителі Візантії оселили на Балканах значні групи вірменів і сирійців.
Під час царювання Крума (803-814) у Болгарії зміцнилася державна влада, а її армія перетворилася в серйозну загрозу незалежності Візантії. У 809 р. війська Крума захопили Софію, а в 811 р. був убитий візантійський імператор Никифор I (802-811), а в 813 – узяте місто Адріанополь (сучасне Едірне). На заході Крум поширив свою владу до території, яка згодом одержала назву Банат. Таким чином, Болгарське царство почало граничити із Франкською державою. Спадкоємець Крума, Омуртаг (814-831), підкорив слов'янські племена тімочан і бранічевців, розширив кордони своєї держави до Срема й захопив міста Сірміум і Сінгідунум (останній одержав слов'янську назву Белград). Ці території утримувалися болгарами аж до 1018. Син Омуртага Маламір (831-836) зміцнив державу, яка розширилася, і став провідником християнства.
У 865 цар Борис I (852-889) прийняв християнство з метою підвищення міжнародного престижу Болгарської держави. Спочатку Борис звернувся до папи Римського, щоб той визнав самостійність болгарського патріархату і передав вищі духовні пости болгарам. Однак у 870 р. незалежність болгарської церкви визнав візантійський імператор, що зміцнило співробітництво між церковними ієрархами Візантії й Болгарії. Позиції християнства особливо усталилися після прибуття в Болгарію Климента й Наума, учнів слов'янських просвітителів Кирила й Методія, які переклали основні частини тексту Біблії й візантійських релігійних праць на староболгарську мову і заклали основи слов'янської літератури. Син Бориса Володимир (889-893) безуспішно намагався заборонити християнство. Тоді Борис покинув монастир, у якому хотів провести залишок життя, позбавив Володимира трону й звів на нього іншого сина – Симеона.
Симеон (893-927), який одержав освіту в Константинополі, вважається найвеличнішим із болгарських правителів. Він все життя прагнув підкорити Константинополь і боровся з візантійськими військами в 894, 896, 904, 913 й в 920-924 рр. У результаті йому вдалося розширити територію Болгарського царства від Адріатичного моря на заході й до Чорного – на сході. Симеон створив на межиріччя рік Лім та Ібар залежну від нього державу сербів, яка через кілька років після його смерті відокремилася від Болгарії. У 895 р. влада Візантії уклали союз із угорцями, намагаючись послабити зростаючу міць Болгарської держави. У 927 р. Симеон оголосив себе «царем болгар і греків» і підвищив болгарське архієпископство до рівня патріархату. У період його правління Софія перетворилася на великий центр освіти й колиску слов'янської літератури. При Симеоні багато візантійських книг з права і теології перекладалися на староболгарську мову, було складено перший звід слов'янських судових законів.
Після смерті Симеона Болгарська держава почала швидко розпадатися. Син Симеона Петро (927-970) не володів ні честолюбством, ні талантом полководця. Країну зсередини підточував єретичний рух богомілів, які проповідували миролюбство й рівноправність, але одночасно закликали до непокори владі й засуджували паразитичний спосіб життя військової й церковної знаті. Македонські слов'яни не раз піднімали повстання, і сербському правителеві Чеславу вдалося вигнати болгар з Рашки (Сербія). В 968 війська російського князя Святослава перетнули Дунай і ненадовго влаштувалися на болгарській землі.
Спадкоємцем Петра став Борис II (970-972). У перший рік його царювання Святослав знову вторгся в Болгарію. Це змусило візантійського імператора Іоанна Цимісхія подбати про захист своєї країни. В 972 він напав на армію Святослава й здобув перемогу, що відкрило Візантії шлях для проникнення в Болгарію. Іоанн Цимісхій оголосив Болгарію візантійською провінцією, скасував болгарський патріархат і розмістив візантійські гарнізони по всій країні.
Візантії вдалося закріпитися тільки в східній частині Болгарії. Західні райони (Західно-Болгарське царство) зі столицею спочатку в Софії, потім в Охріді продовжували залишатися
Фото Капча