Становлення органів суспільного порядку та судової системи ЗУНР

 

На початку XX ст. Україна відновила національний процес державного будівництва. Незважаючи на загрозу з боку радянської Росії, Австро-Угорської монархії та військ Денікіна, український народ утворює власну державу та формує органи законодавчої, виконавчої та судової влади, політичну, економічну і правову системи, національну армію. Особливої форми набуло становлення Західноукраїнської Народної Республіки (далі ЗУНР) та її юридичне закріплення, яке було обумовлене об'єднанням західних земель України. Хоча цей процес не мав успішного завершення, головні ідеї та діяльність проводу ЗУНР, їх організаційна та законодавча діяльність заслуговують уваги. 

Розвиток української державності, в сучасний період може бути більш ефективним при врахуванні власної практики державотворення, розвитку та становлення правоохоронних органів, суду і судочинства Західноукраїнської Народної Республіки, як важливого етапу державного будівництва України. Створити державу - це певним чином впорядкувати організацію державного механізму, забезпечити функціонування державних органів, в тому числі і правоохоронних. Адже, правоохоронні органи слугують надійним гарантом державного суверенітету, встановлення і захист якого є основним завданням кожної держави. Відновлення Української держави на західних землях має багато повчальних уроків для розвитку новітньої держави. Найбільш цінним є досвід формування органів правопорядку, жандармерії, народної міліції, суду, прокуратури, в тому числі збройних сил, враховуючи те, що Україна перебувала в стані війни.

З огляду на значимість проблем становлення та розвитку правоохоронних органів суду і судочинства в сучасній Україні, метою цієї контрольної роботи стало пізнання організаційно-правових засад становлення органів суспільного порядку та судової системи ЗУНР у зазначений період, юридичне закріплення їхньої діяльності, правовий статус, і типологія цих органів.

Вказана проблематика знайшла наукову розробку у працях таких вітчизняних вчених: Б.Й. Тищика, О.А. Вівчаренка, М.М. Кобилецького М.В Кравчука, В.С. Кульчицького, М.В. Кугутяка, М.Р. Литвина, П.П. Музиченка та ін.

 

 

Створення 1 листопада 1918 р. Української держави відбулося шляхом мирного, безкровного захоплення українськими частинами стратегічно важливих об'єктів міста Львова та підняттям на ратуші жовто-блакитного прапора. Зранку того ж дня Д. Вітовський доповів Українській Національній Раді, що ключові центри міста перебувають в руках українців. Протягом 2 тижнів Українська влада була встановлена і в усій Східній Галичині. Юридичним оформленням створення ЗУНР стало прийняття Тимчасового Основного Закону “Про державну самостійність Українських земель бувшої Австро-Угорської монархії” від 13 листопада 1918 р. З прийняттям вказаного вище Основного Закону було юридично закріплено державні атрибути ЗУНР, а УН Рада перебрала на себе функції парламенту держави . Значимість цієї славетної події важко переоцінити. Вперше з часів Галицько-Волинського князівства титульне населення західноукраїнських земель знову стало господарем на своїй землі, вільним вершителем своєї долі.

Після проголошення у 1918 р., на західних землях України незалежної власної держави український національний провід відразу приступив до розбудови державного апарату, у складі якого формувалися органи охорони правопорядку. Оскільки у перші дні існування ЗУНР виникла потреба у її військовому захисті, тому УН Рада і Генеральна команда 5 листопада б.р. звернулись до українського народу з закликом: - “До зброї”, яким була обґрунтована необхідність створення власної Національної Армії, й оголошено призов до війська, хоч це здійснено у формі прохання. В умовах війни армія ЗУНР стала основним засобом забезпечення незалежності та суверенітету держави .

У цей період основним завданням влади було законодавче регулювання діяльності державних органів. Починаючи з листопада 1918 року ЗУНР схвалила ряд законодавчих актів “Про організацію війська” (13 листопада 1918 р.), “Тимчасову адміністрацію” (16 листопада 1918 р.), “Тимчасову організацію судівництва” (21 листопада 1918 р.), “Про державну прокуратуру” (18 грудня 1918 р.) та ін. 

 

 

Одним з напрямків будівництва органів правопорядку було реформування жандармерії. В процесі зламу старого державного апарату у багатьох повітах і населених пунктах була ліквідована австрійська жандармерія. 

Місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію.Вона відігравала важливу роль у забезпеченні правопорядку в місцевостях. Організація громадської міліції та її функції не були чітко регламентовані, проте їхня діяльність вона не суперечила діяльності державних відділів жандармерії. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. УН Рада прийняла рішення про утворення “Корпусу української державної жандармерії”, яка була прикріплена до війська. Очолив Команду української державної жандармерії Головний командант Л. Індишевський. На місцях передбачалося створити окружні і повітові команди та сільські й міські станиці жандармерії. Організацію жандармерії було покладено на окружних військових комендантів і повітових комісарів. Пізніше жандармерія була відокремлена від військових структур, хоч офіцерські звання жандармам надавали військові інституції у наказах ДВСС про присвоєння офіцерських звань старшинам армії. 

Для комплектування органів суспільного правопорядку особовим складом запрошували добровольців з населення, з наданням переваги зарахуванню на службу особам з числа військовослужбовців. До складу корпусу Української державної жандармерії також входили колишні українські жандарми, які не були скомпрометовані в період австрійської держави. З метою вишколу військовиків, у Станіславові, при Команді державної жандармерії була організована спеціальна жандармська школа, до навчання у якій запрошувались національно-свідомі особи, що перебували у війську і зголосилися на службу в жандармерії .

Сплановані вищою державною владою ЗУНР організаційно-правові заходи забезпечували Українській державній жандармерії (важливому правоохоронному органу)