Становлення органів суспільного порядку та судової системи ЗУНР

Крім того, народна міліція, утворена населенням певної території – як орган самооборони даної громади, орган охорони порядку, продовжувала діяти на благо та розвиток суспільства і нараховувала біля 3 тисяч “народних міліціонерів” ЗУНР стала прикладом можливого українського державного правопорядку, що ґрунтувався на розумному гуманізмі й поступовому утвердженні демократичних засад у суспільстві. 

 

 

Важливим елементом механізму держави були судово-прокурорські органи ЗУНР. Оскільки вони складали один з різновидів державної влади і відігравали велику роль у правозахисній системі держави. 

За основу організації судової системи була взята попередня – австроугорська. "Устрій судів та виконування самого судочинства, побіч тих перемін, які були безумовно потрібні, не улягло у нас майже ніяким змінам, тим більше, що й обсада судейських посад не стрічалася з більшими трудностями з огляду на доволі велике число суддів-українців. На перший план висунулася потреба змінити старі закони, як мали на цілі охорону австрійської держави". Так, оцінював створення судової системи один з очевидців тих подій М. Чубатий .

Виходячи з цього, усіх попередніх суддів, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язались служити українському народові та державі і склали про це відповідну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях 

Судову владу ЗУНР очолив Державний Секретар судівництва та її перший секретар О. Бурачинський, який розгорнув активну діяльність з перебудови судівництва .

Правове регулювання діяльності судово-прокурорських органів здійснювалося відповідно до Закону “Про тимчасову організацію судів і судової влади” від 21 листопада 1918 року. При утворенні нової системи судочинства власті ЗУНР неухильно проводили лінію на охорону інтересів і прав національних меншин. 

Крім того, на пропозицію Державного Секретаріату судівництва УН Рада 11 лютого прийняла закон "Про скорочення підготовляючої судівської служби", яку необхідно було проходити після закінчення юридичного факультету, тобто стажування на посаді судді. Раніше воно тривало З роки, а цим законом було скорочено до 2-х років. 

Система судових органів ЗУНР включала: повітові, окружні суди та вищий суд. У лютому 1919 року Державний Секретаріат Судівництва розмежував компетенцію повітових та окружних судів в цивільному судочинстві . Ці суди повинні були розглядати тільки цивільні справи. А для розгляду кримінальних справ згідно з законом УН Ради від 11 лютого 1919 р. були створені в повітах трибунали 1-ї інстанції . Суддів цих трибуналів призначав Державний Секретаріат Судівництва, затверджувала УН Рада або її Виділ.Трибунали і інстанції діяли у складі: 

1) одноособового судді, якщо покарання за скоєне правопорушення не перевищувало 1 року в'язниці і грошова кара — незалежно від розміру; 

2) у всіх інших випадках трибунал діяв у складі 3-х суддів. 

Суд присяжних тимчасово припиняв діяльність у зв’язку з воєнним станом. У цьому ж плані ДСВС 30 листопада 1918 р. видав розпорядження “Часове підчинення цивільних осіб під військове судівництво”. Крім того, основною вимогою законодавства було те, що судочинство мало вестись виключно українською мовою .

У зв’язку з проблемою відсутності власних законів, кодифікації нормативно-правових актів які сприяли б веденню судочинства, УН Рада Постановою від 16 листопада 1918 р. залишила чинним попереднє австрійське законодавство, з дотриманням умови, що воно не суперечитиме інтересам держави. У цей час судочинство над цивільними особами здійснювали військові суди. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ, згідно закону УН Ради від 15 лютого 1919р., був Вищий суд у Львові, і найвищою інстанцією був – Найвищий державний суд ЗУНР. В той же час цей закон передбачав, що за надзвичайних військових обставин, спричинених війною, функції другої і третьої інстанцій належали , відповідно: 

1.Окремому судовому Сенату II-ї інстанції 

2.Окремому судовому Сенату ІІІ-Ї інстанції. 

Згідно розпорядження Секретаріату від 8 березня Сенати були утворені при окружному суді в м.Станиславові. Членів і голів сенатів призначав Державний секретар судівництва, затверджувала УН Рада. 

Відповідно до постанови Державного секретаріату судочинства від 20 лютого 1919 року всі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю, склавши кваліфікаційні іспити та присягу (обітницю), що спонукало їх неухильно і точно виконувати всі закони республіки, могли залишитися у штаті судів. До присяги також були приведені й інші урядовці та технічний персонал судових органів .

Функції звинувачення у судочинстві виконувала державна прокуратура. У вітчизняній науці вироблено періодизацію становлення та розвитку прокуратури в Україні. Так Б. Ференц зазначає, що прокуратура в Україні у своєму ствердженні пройшла три історичних періоди: дорадянський, радянський та пострадянський який триває сьогодні, оскільки прокуратура продовжує діяти та удосконалюватися .

Діяльність прокуратури ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року. Оскільки на той час старі кадри прокуратури складались в основному з поляків та австрійців. які скомпрометували себе, то прокуратуру прийшлось створювати з початку. Називалась вона "Державна прокураторія", а її найвища інстанція — "Вища Державна прокураторія" яку очолив Генеральний державний прокурор. До речі слід зазначити, що на цю посаду так і не було нікого призначено. Передбачалось, що прокуратура буде утворюватись в судових округах і повітах.

Старші прокурори, перші прокурори, їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі не виконання цих умов відсторонювались від виконання обов’язків та звільнялися з посади. Призначати прокурорів за поданням Генерального державного прокурора повинен був Державний Секретаріат судівництва. Таким чином передбачалось, що прокуратура буде входити в систему судочинства. 

Організація захисту в суді покладалась на адвокатуру, яка фактично не зазнала значних змін у організації і діяльності. Адвокатам було запропоновано організуватись в Палату адвокатів. 

1 березня 1919 року розпорядженням Державного Секретаріату судівництва було створено нотаріальну службу ЗУНР. У п.1 цього розпорядження вказувалось, що "закони і розпорядження, на підставі яких у колишній австрійській державі урядували нотарі, остають аж до їх зміни чи відміни у правовій силі" остільки, оскільки не протирічать українській державності. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, яка організаційно підпорядковувалась Державному Секретаріату судівництва. 

Усім правоохоронним органам: судам, прокуратурі, нотаріату, адвокатурі належало виготовити відповідні вивіски і таблиці на українській мові, з гербом (тризубом) посередині. Якщо на даній території проживали національні меншини, то написи слід було робити і на їх мовах. 

Окрім органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була утворена військова юстиція. До складу військових судів входили: найвищий військовий трибунал; військові обласні суди, які діяли на території 3-х областей; військові окружні суди, головами яких були окружні коменданти. Утворено також інститут військової прокуратури, яку очолював генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, а в округах функції судових прокурорів виконували судові офіцери.

Отже, як стверджують В. Комар і С. Сворак, організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормальні умови життя та праці в краю . Проте, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дало змоги повністю реалізувати ці плани.

 

 

Західноукраїнська Народна Республіка зробила вагомий внесок в українське державо- і право творення. В основі всієї діяльності ЗУНР лежали принципи Правди, Закону, Справедливості і Порядку. Особливістю було і те, що встановлювались ці принципи не насильством і терором, а через взаємне порозуміння та згоду. 

Історичні джерела дають підставу зробити висновок, що одразу ж після першолистопадового повстання формування української жандармерії супроводжувалося роззброєнням австрійських відділень та їх українізацією. У перші тижні цей процес відбувався переважно стихійно, часто на розсуд місцевих комісарів. Однак завдяки самовідданим діям українських жовнірів, селян та робітників загалом удалося зберегти правопорядок і уникнути кровопролиття в момент революційного зриву. 

Важливу роль у забезпеченні правопорядку в місцевостях відіграла народна міліція. Організація громадської міліції та її функції не були чітко регламентовані, проте їхня діяльність вона не суперечила діяльності державних відділів жандармерії. Навпаки, народна міліція допомагала жандармерії і підсилювала її потенціал.

Загалом цивільна і військова жандармерія вели жертовну боротьбу із злочинністю, сприяли зміцненню правопорядку в країні, боролися за утвердження нової демократичної влади в особі коаліційного Держсекретаріату і Національної ради, закони яких вони намагалися виконувати.

Було дещо реформовано і судову систему. ЗУНР розділено на 130 судових повітів та 12 судових округів. Окружні і повітові суди були першою інстанцією, другою був Вищий суд у Львові, а третьою - Найвищий держаний суд. До їхнього обрання відповідні інстанції називалися Окремими судовими сенатами другої та третьої інстанції.

Отже, можемо зробити висновок про те, що ЗУНР мала чітко побудовану структуру державного апарату, в тому числі органів правопорядку. Всі органи функціонували на підставі нормативно-правових актів, чинних ще з часів австрійського правління, та прийнятих національних законів. Розвиток боротьби за власну державу свідчить про те, що успіх державотворення у зазначений період міг бути досягнутий тільки за умови єдності, згуртованості народу та його солідарності. Поряд з уроками поразки ця доба (1917-1921 рр.) для українського народу стала етапом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість, при цьому значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Хоча за ці роки і не стався переможний тріумф української державності, однак незаперечним є те, що розбудова ЗУНР була суттєвим кроком до відновлення Української суверенної держави.

 

 

1. Вівчаренко О.А. Правоохоронні органи Західноукраїнської Народної Республіки / О.А. Вівчаренко // Матеріли міжнародної наукової конференції присвяченої 75-річчю Західноукраїнської Народної Республіки. - С. 31-33.

2. Комар В. Сворак С. Судова справа в ЗУНР / В. Комар С. Сворак // Матеріли міжнародної наукової конференції присвяченої 75-річчю Західноукраїнської Народної Республіки. - С. 37-38.

3. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. -К., 1992. – 270 с.

4. Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр.(Орг., структура, штати ): Іст.- правове дослідження / М.В. Кравчук - Івано-Франківськ: Вид. “Плай”, Коломия: Видавничо-поліграфічне видавництво “Вік”, 1997.- 292с.

5. Литвин М.Р., Становлення національної державності в Галичині. – Львів, 1997. 

6. Мищак І. До історії законотворчості Західноукраїнської Народної Республіки / І. Мищак // Право України. - 2008.- №10.- С. 156-163.

7. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття – Львів,1993 

8. Ситник О., Кузишин М. Досвід державного будівництва ЗУНР як вияв прагнення до соборності українських земель / О. Ситник, М. Кузишин // http://www.iai.donetsk.ua.

9. Тищик Б.Й. Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918-1923 рр. / Б.Й. Тищик, О.А. Вівчаренко. - Коломия, 1993.- 120 с.

10. Ференц Б.В. Історія прокуратури України / Б.В. Ференц // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - Збірник наукових праць - 1998. - С.288.