Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Становлення радянського партизанського руху в Україні (червень-грудень 1941 р.) : загальний огляд проблеми

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

об’єднували біля 200 тис. осіб [14, 143].

Незважаючи на роботу, що проводилася з бійцями, ефективність батальйонів бажала бути кращою. Під час їхньої організації часто виникали неузгодженості з формуванням та озброєнням особового складу. З донесення начальника опергрупи заступника начальника УНКВС у Харківській обл. : «Для озброєння винищувальних батальйонів... ми отримали зброю і набої польського зразка. У зв’язку з чим прошу вислати настанови 45 екземплярів з вивчення гвинтівок, ручних кулеметів, гранат вказаного зразка» [13, 20]. На це було отримано відповідь: «Повідомляємо, що настанов із вивчення гвинтівок, ручних кулеметів, гранат польського зразка вислати не можемо, через їхню відсутність» [13, 21]. Внаслідок перевірки стану та діяльності винищувальних батальйонів на території України, було встановлено, що «належного успіху в перетворенні винищувальних батальйонів у грізну зброю винищення ворога і підготовці їх до нанесення ударів супротивнику в тилу не досягнуто. Потрібно якнайшвидше усунути недоліки і перетворити батальйони в бойові одиниці, які зможуть знищувати ворога на підступах до районів і в тилу у нього методами партизанської війни» [13, 43-45].
Через місяць, а саме 24 вересня 1941 р. майор держбезпеки Ратушний, звітуючи про створення та діяльність винищувальних батальйонів і партизанських загонів у прифронтовій зоні, звертав увагу на їхню слабку підготовку до переходу на партизанські методи дій, у випадку відходу радянських частин та на незадовільну підготовку відповідних баз – озброєння, боєприпаси, харчування та обмундирування для партизанських груп [13, 74-76]. За кілька днів майор держбезпеки Савченко, звертаючись до начальників УНКВС областей УРСР, акцентував увагу на «відсутності зв’язку, із залишеними в тилу, диверсійними групами» [13, 82].
5 вересня 1941 р. заступник начальника УНКВС Сумської обл., доповідаючи заступнику народного ко-місара внутрішніх справ УРСР, полковнику Т. Стро- качу про масове дезертирство і перехід бійців, за наближення фронту, до партизанів та до складу діючої армії (на 20 липня 1941 р. до армії прибули 18835 осіб, а до 1 жовтня військовим частинам передали 125 винищувальних батальйонів [14, 144]), вказував: «Вживаємо заходів щодо поповнення винищувальних батальйонів за рахунок непризовного контингенту, але це не ефективно, оскільки літні люди й підлітки, які вступають до загонів, не мають військової підготовки» [15, 126]. У свою чергу Т. Строкач, звітуючи перед начальником штабу НКВС СРСР Г. Петровим, звертав увагу на бездіяльність частини винищувальних батальйонів, у зв’язку з їхньою непідготовленістю до ведення бойових дій, евакуації значної частини підрозділів, їхній перехід на партизанські рейки війни, зазначаючи: «Всього по УРСР було організовано 586 винищувальних батальйонів. На 29 серпня 1941 р. діють 287» [13, 133-135].
Незважаючи на погану підготовку і швидкий плин особового складу, винищувальні батальйони все ж змогли якнайкраще проявити себе під час боїв за Київ, Запоріжжя, Бердянськ та інші міста України. Частина винищувальних батальйонів і диверсійних груп, перебуваючи у ворожому оточенні, все ж змогла створити боєздатні партизанські одиниці та відіграти суттєву роль у становленні антинацистського руху Опору на території північно-східної України. Насамперед, мова йде про загони під командуванням С. Руднєва (Путивльський винищувальний загін) та М. Воронцова (Харківський партизанський загін, створений УНКВС Харківської обл.). Згодом ці загони увійшли до складу Путивльського партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака [16]. Загалом у різних областях України на партизанські методи боротьби перейшли 109 винищувальних формувань, зокрема загони під командуванням І. Копьонкіна, А. Куценка, А. Світличного, С. Гнибіди [14, 144].
Поряд з органами НКВС, формуванням партизанських та інших нелегальних одиниць опору агресору займалися й партійні органи влади. Першим кроком у цьому напрямі можна вважати створення оперативної групи ЦК КП (б) У, на чолі з секретарем ЦК М. Бурмистенком. Перед групою ставилося завдання організації партизанського руху й підпілля, але через швидке захоплення великої частини України і загибель самого керівника групи у Київському котлі, виконати поставлені завдання не вдалося. Втім, ЦК КП (б) У надалі проводив роботу з організації партизанських загонів і на географічно зручній для них території (Полісся, Чернігово-Сіверщина), і в промислових центрах (Київ, Дніпропетровськ, Одеса тощо). У кожному регіоні створювалися триденні курси з підготовки партизанів.
До 1 жовтня 1941 р., в окупованих на той час областях УРСР, було створено 738 партизанських загонів та 191 диверсійну групу, в яких нараховувалося 27631 особа [21, 232-233]. Про походження цих груп говорить їхній склад. У більшості випадків відділи складалися з командира та 2-4 бійців, між собою вони контактували за допомогою зв’язкових. Про їхню долю відомо мало, адже даних, чи були вони розгромлені, чи влилися до складу інших формувань майже немає [18, 89-104, 116-123]. Часто у новостворених партизанських формуваннях подальші дії саботувалися самими ж учасниками, як це трапилося із загоном Загорулька, створеного в Києві у серпні 1941 р. та відправленого 2 вересня на територію Чернігівської обл. Під час передислокації загону «зникла» група бійців, що пересувалася окремим авто [19, 1-13]. Подібні інциденти були свідченням низького рівня бойового та патріотичного духу партизанів на початковому етапі війни.
На червень 1941 р. Вермахт запропонував Червоній армії такі умови ведення війни, до яких вона виявилася зовсім не готовою. Використання танкових груп для зламу радянської оборони було більш, ніж вдалим. Це призвело до швидкого просування агресора територією України та надвеликих людських втрат. Апогеєм провальної політики
Фото Капча