Статистика рівня життя населення

бюджет прожиткового мінімуму); БПМ служить базою для адресної соціальної політики з метою підтримки самих малооплачуваних груп населення; за допомогою БПМ повинні визначатися розміри мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії по старості; БПМ використовується в якості одного з критеріїв малозабезпеченості, що дає право на соціальні виплати і допомоги. 

Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня і якості життя населення в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу. У табл. 2 подано динаміку ІЛР по окремих країнах світу [7, c.48].

Таблиця 2

Динаміка ІЛР по окремих країнах світу

При розрахунках ІЛР регіонів країни використовуються окремі показники, які оцінюють випадкові імовірнісні явища, а не базові характеристики рівня і якості життя населення. Це, наприклад, кількість дорожньо-транспортних пригод на 100 км доріг, питома вага народжених поза шлюбом, середній дохід від особистого господарства й ін.

Окремі показники, які відносяться до однієї і тієї ж компоненти і беруть участь у розрахунках інтегрального ІЛР,– мультиколінеарні. Наприклад, середня очікуваність тривалості життя населення при досягненні 15, 45 і 65 років [7, c.51]. 

У свою чергу, до складу інтегрального ІЛР регіонів країни входять компоненти й деякі окремі показники, що характеризують як засоби, так і результати досягнення рівня і якості життя населення. Наприклад, компонента “Фінансування людського розвитку” ІЛР оцінює засоби для досягнення рівня і якості життя населення, а компонента “Стан охорони здоров’я населення” характеризує результат – досягнутий рівень і якість життя населення.

Загальні показники рівня життя населення України

Доходи та витрати населення України у січні–серпні 2007 року характеризуються такими даними [2, c.304]:

У січні–серпні 2007 року порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 27,8%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 24,4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, – на 11,5%.У серпні порівняно з липнем поточного року номінальні доходи населення збільшились на 1,2%, а наявний та реальний наявний доходи – відповідно на 2,4% та 1,8%.Наявний доход у розрахунку на одну особу за серпень 2007 року становив 958,3 грн. проти 935,3 грн. за липень.Витрати населення у січні–серпні п.р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 31,9%. Приріст заощаджень склав 24997 млн. гривень [2, c.305].

Доходи та витрати населення України у 2007 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках до відповідного періоду попереднього року)

Регіональні особливості показників рівня життя населення України

На даний час єдиним узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку регіонів і розраховується органами державної статистики починаючи з 1996 року, є показник валової доданої вартості. Аналіз регіонів за цим показником підтверджує факт поглиблення диференціації територіального розвитку.

Так, якщо в 1996 році співвідношення мінімального (Закарпатська область - 0,7 тис. грн.) та максимального (м. Київ - 1,9 тис. грн.) значень показника ВДВ на душу населення в регіонах України становило 2,7 разу, то у 2005 році розмах варіації становив 3,9 разу (мінімальний - Чернівецька область (1,5 тис. грн.) та максимальний - м. Київ (5,8 тис. грн.)) (табл. 3) [5, c.20].

Таблиця 3

Динаміка валової доданої вартості в розрахунку на душу населення у 1996-2006 рр.

Таке співвідношення вдвічі перевищує показник міжрегіональних відмінностей країн Європейської Співдружності, що становить 1:2. 

Групування регіонів за величиною відхилення валової доданої вартості на душу населення від середнього рівня по країни в 2005 р. виявило групу лідерів (5 областей та м. Київ), що об'єднує області, середньодушові обсяги ВДВ в яких становлять більше 110 % загальнодержавного рівня. Це м. Київ (157,5 %), Запорізька (140,7 %), Дніпропетровська (125,0 %), Полтавська (125,1 %), Донецька (125,1 %) та Київська (116,8 %) області, тобто індустріально розвинені регіони [5, c.21].

Питома вага першої групи областей у загальному обсязі валової доданої вартості становить 46,6 %. Друга група представлена 7 областями, що за зазначеним показником відповідають середньому по країні рівню або мають незначне відхилення (від 110 до 90 %): Харківська (105,6 %), Одеська (102,0 %), Сумська (99,8 %), Черкаська (97,5 %), Чернігівська (95,2 %), Миколаївська (94,5 %), Луганська (94,4 %). Їх частка становить 25,7 % валової доданої вартості. До складу третьої групи увійшли 12 регіонів, показник валової доданої вартості на душу населення яких становить менше 90 % від середнього рівня по країні: АР Крим (69,9 %), Хмельницька (85,9 %), Житомирська (85,5 %), Вінницька (82,4 %), Кіровоградська (81,6 %), Рівненська (79,0 %), Херсонська (76,8 %), Івано-Франківська (72,5 %), Волинська (68,5 %), Тернопільська (64,5 %), Закарпатська ( 52,3 %) області та м. Севастополь (66,3 %). На долю цієї групи припадає 27,7 % загальної валової доданої вартості [5, c.23]. 

Поглиблення міжрегіональних відмінностей відбувалося на тлі загального спаду розвитку економіки починаючи з 1991 року. У переважній більшості регіонів України позитивна динаміка за показниками виробництва