Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Необхідно повернутися і до практики нарахування надбавок (знижок) за вміст цукру у винограді і знижок за наявність пошкоджених хворобами і шкідниками ягід. Сировину зі вмістом цукру менше 14% приймати на переробку за цінами на сортосуміш (виключенням при цьому можуть бути лише несприятливі за погодними умовами роки з низькою цукристістю більшої частини винограду). Виноград же з вмістом цукру більше 14% необхідно сплачувати за цінами, встановленими на ампелографічні сорти з одночасним нарахуванням надбавок і знижок за відхилення його товарних характеристик від базового (стандартного) рівня.

Вимагає покращення співвідношення між цінами на горілчані вироби і винопродукцію (за рахунок їх підвищення на перші і зниження – на другу). Для досягнення останнього податки на вина доцільно нараховувати згідно з прийнятими для продовольства нормами. Ціни на марочну винопродукцію і шампанське повинні забезпечувати їх виробникам більш високу (у порівнянні з ординарною продукцією) прибутковість.

Для призупинення зменшення обсягів реалізації як винограду, так і виноробної продукції, крім вже перелічених вище, необхідно застосовувати цілий комплекс інших, заснованих на маркетингу заходів, серед яких:

• зменшення розмірів торгівельних “накруток”, які нині нерідко досягають 30-50% (тоді як за кордоном вони обмежуються 5-7%) ;

• виховання у українського споживача інтересу до високоякісної винопродукції (з метою зменшення споживання горілки і горілчаних виробів, які є шкідливими для здоров'я) ;

• у справі полегшення орієнтації покупців у широкому асортименті винопродукції уваги заслуговує досвід Німеччини, де вина різних груп (сухі, напівсухі та інші) мають етикетки різного кольору, а вина провідних регіонів відрізняються за формою пляшки;

• відновлення розливу коньяків і вин у дрібні сувенірні пляшечки, застосовування яскравих привабливих пакувальних засобів малих розмірів (як для столового винограду, так і винопродукції) ;

• вибір найбільш вигідних каналів продажу продукції (через збільшення насамперед фірмової і оптової торгівлі та розширення контингенту клієнтури). У структурі експорту слід збільшувати частку високоякісних столових вин, перш за все червоних і ігристих. Водночас слід прийняти заходи щодо експорту коньяків і столового винограду;

• для забезпечення для себе переваг на ринку кожне підприємство повинно прагнути зробити свій товар унікальним, особливим;

• раціональне сполучення колективної і індивідуальної реклами (у пресі, на радіо, телебаченні, виставках-ярмарках, конкурсах, фестивалях, різноманітних святах і дегустаціях, у винних клубах тощо). Цьому сприятимуть і організація так званого “винного туризму”, видання виноробними заводами проспектів своєї продукції, реклама торгової марки підприємства.

 

 

1. Виноградарсько-виноробний підкомплекс є сукупністю задіяних у виробництві винограду і продуктів його переробки технологічно та економічно пов'язаних вертикально інтегрованих структур. Виноградарство та виноробство зародились в Україні більш ніж 3 тис. років тому. Але найбільший розвиток вони одержали: спочатку – у другій половині ХІХ століття, а потім – за радянських часів. “Піком” був 1960 рік, після якого відбувалося поступове скорочення площ насаджень. Для сучасного виноградарсько-виноробного підкомплексу характерними є старіння його матеріально-технічної бази, незавершеність процесів реформування та ін. Недосконалим є і управління ним, яке здійснюється двома паралельно існуючими структурами – концерном “Укрсадвинпром” і корпорацією “Укрвинпром”. Останні доцільно об'єднати, а для того, щоб при цьому не уражались інтереси виноградарства, є сенс у використанні запропонованої у роботі методики розподілу бюджетних коштів.

2. Провідними виноградарськими регіонами України є Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, у яких в останні два десятиріччя відбувалося вельми суттєве скорочення площі виноградників. Поступове зменшення площ насаджень і зниження їх урожайності негативно відобразилися на обсягах виробництва продукції, а у підсумку – призвело до кризового стану у виноробній промисловості.

3. Для оцінки економічної ефективності виноградарства і виноробства слід використовувати викладену у роботі систему показників (з урахуванням запропонованих автором корегувань, внесених ним в методику обчислення прибутку і рівня рентабельності продукції). При визначенні ефективності функціонування агропромислових формувань поряд з показниками, що характеризують ефективність їх аграрного і промислового виробництв окремо, необхідно використовувати наведену у роботі методику, яка дозволяє виключити подвійне врахування частини їх продукції.

4. В динаміці по 4-х останніх 5-річних періодах як в Україні в цілому, так і практично у всіх її виноградарських регіонах простежується тенденція поступового зниження урожайності насаджень. З виноградарських регіонів України найвищий рівень економічної ефективності ведення галузі в середньому за 1999-2000 рр. забезпечили Херсонська і Миколаївська області, а також АР Крим. Але і в них прибутковість галузі знаходилася на недостатньому рівні.

5. Для виведення виноградарства країни з кризового стану необхідно здійснити комплекс заходів, основні з яких:

• забезпечення високих темпів закладення нових виноградників (наприклад, на Миколаївщині згідно з розробленим проектом за 2002-2004 рр. необхідно закласти 2069 га насаджень, на Одещині – 6707 га, на Херсонщині – 2398 га) ;

• оптимальне розміщення насаджень по регіонах, окремих