Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Економічна ефективність виробництва виноградних виноматеріалів у спеціалізованих об'єднаннях “Кримрадгоспвинпром” і “Миколаївсадвинпром” за більшістю показників у 2000 р. була вищою, ніж за 2 попередні роки. В останні роки доходність виробництва виноматеріалів та вин на більшості підприємств Миколаївсадвинпрому підвищилась, але значною мірою це пов'язано зі зміною порядку обчислення прибутку від реалізації продукції у 2000 р., який завищує його розмір. На жаль, стабільності у розвитку виноробства немає.

Оскільки, як показали дослідження, виготовлення виноградних вин відрізняється більш високою рентабельністю, ніж виноматеріалів, економічно доцільним є налагодження ліній розливу винопродукції безпосередньо у виноградарсько-виноробних регіонах.

Основні концептуальні положення виведення виноградарсько-виноробного підкомплексу з кризового стану викладено у роботі. Вихідним з них є те, що в Україні у найближчі роки доцільно закласти значні площі виноградних насаджень. Згідно з розробленим проектом, наприклад, на Миколаївщині тільки за 2002-2004 рр. слід посадити 2069 га виноградників (що потребує 108, 4 млн. грн. капіталовкладень), на Одещині – 6707 га, на Херсонщині – 2398 га. Реалізація передбачених концепцією заходів дозволить не тільки забезпечити внутрішні потреби країни, а й зробити її потужним експортером винограду, вин, коньяків, шампанського.

Третій розділ “Стратегія створення високоефективного виноградарства на основі інтенсифікації виробництва” включає заходи щодо раціонального розміщення і оптимальної концентрації виноградних насаджень, удосконалення сортової спеціалізації, ефективного розвитку розсадництва, покращення матеріально-технічної бази галузі, організації вирощування і зберігання винограду.

У забезпеченні високоефективного розвитку виноградарства важлива роль належить оптимальному розміщенню насаджень по регіонах, окремих господарствах і ділянках з урахуванням їх природних і економічних особливостей. Основні площі виноградників України необхідно зосередити в Причорномор'ї. При цьому головний упор слід робити на закладку насаджень в неукривних зонах. В укривних і напівукривних регіонах доцільно саджати морозостійкі, насамперед європейські сорти.

Нові виноградні насадження слід зосереджувати в районах, де ця галузь відрізняється стабільністю розвитку, забезпечує високу якість та порівняно низьку собівартість продукції і є конкурентоспроможною. Наприклад, у Криму – це Кіровський, Бахчисарайський, Ленінський, Сімферопольський, Сакський райони, Севастопольська зона, в Миколаївській області – Очаківський, Березанський і Миколаївський райони, в Одеській – Білгород-Дністровський, Саратський, Тарутинський та Болградський райони, в Херсонській – Білозерський, Бериславський і Цюрюпинський райони.

Галузь необхідно розвивати і в історичних виноградарсько-виноробних мікрозонах інших адміністративних районів. Наприклад, в Миколаївській області це АТ “Зелений гай” Вознесенського району, радгосп “Виноградна долина” – Веселинівського, АТ “Виноградне” – Баштанського, Володимирівська мікрозона Казанківського району. Впровадження розробленого за нашою участю проекту закладення нових виноградників у Володимирівці дозволить з кожного їх гектару одержувати щорічно 3748, 5 грн. прибутку при рівні рентабельності у 128, 6%. Потребує відродження і виноградарство господарств Прилиманської зони Херсонської області.

Найбільші площі виноградних насаджень у перспективі доцільно концентрувати в найкращих для розвитку цієї галузі мікрозонах, де одержують продукцію найвищої категорії якості – вина контрольованих за походженням найменувань. Водночас повністю слід виключити з числа виноградарських зон ті з них, де насадження періодично вимерзають. Майбутнє – за спеціалізованими, порівняно крупними міцними виноградарськими господарствами, здатними забезпечити високоприбуткове вирощування значних валових зборів винограду, яким слід надавати першочергову фінансову підтримку з держбюджету.

В середині кожного виноградарського регіону доцільно визначити спеціалізовані на виготовлені конкретних видів виноробної продукції (ігристих, червоних столових, десертних марочних тощо) райони. При розміщенні виноградників насамперед слід орієнтуватися на використання схилистих, менш родючих земель, які є непридатними для ефективного вирощування інших, більш вимогливих до ґрунтів і рельєфу сільгоспкультур. При цьому необхідно враховувати біологічні особливості кожного ампелографічного сорту, ґрунтові умови ділянок, можливість застосування засобів механізації і проведення агротехнічних робіт тощо. При цьому необхідно зберегти унікальні виноградарсько-виноробні зони південного узбережжя Криму (які зараз інтенсивно забудовуються) та деяких інших виноградарських регіонів країни.

По кожному ампелографічному сорту необхідно розробити “екологічний паспорт” за типом виготовлюваного з нього вина, що дозволить обґрунтовано розмістити його по території. Поряд з природними умовами при розміщенні виноградників слід враховувати і такі фактори, як наявність робочої сили, близькість виноробних заводів та сховищ для зберігання свіжого винограду тощо. Для забезпечення науково обґрунтованого розміщення виноградників в Україні доцільно створити відповідний банк даних про її насадження.

У справі виведення виноградарства країни з кризового стану важливе місце належить удосконаленню сортового складу виноградних насаджень. Обрані на перспективу у кожному регіоні і господарстві сорти повинні відрізнятися достатнім рівнем урожайності, високими якісними характеристиками, добре сполучатися між собою за строками дозрівання ягід, найкращим чином відповідати місцевим умовам і спеціалізації виноробства, бути придатними для механізованого вирощування, забезпечувати одержання стабільно високих доходів.

Як показав аналіз, в останні роки відбувається деяке зменшення частки сортів технічної групи і збільшення – столової. Між тим, в силу цілого ряду причин (втрата традиційних ринків збуту, зниження купівельної спроможності населення, диспаритет цін на ресурси і виноград, висока зрідженість насаджень, низька якість посадкового матеріалу, прорахунки у підборі сортів тощо) столовими сортами займатися стало менш вигідним. Уявлення про розподіл площ столових і технічних сортів по виноградницьким регіонам України надає табл. 4.

З технічних сортів провідну роль у посадках грають Ркацителі і Аліготе (на їх частку за переписом 1998 р. припадало більше 50% всіх насаджень цієї групи). Далі йдуть