+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
50
Мова:
Українська
поливу. Якщо вода, призначена для зрошення, має високу мінералізацію і має несприятливе співвідношення катіонів для повної хімічної меліорації грунтів необхідна значна кількість гіпсу. У цьому випадку більш доцільно зупинитися на меншій кількості, так як господарство зазвичай не має змоги регулярно вносити велику кількість хіммеліоранту, і, можливо, доцільніше піти на нижчий врожай (на 10…30 %), ніж при зрошенні прісною водою. Особливо небезпечні для грунтів і рослин лужні зрошувальні води; навіть при низькій концентрації вони викликають погіршення фізичних властивостей, осолонцювання. Тому води, що містять бікарбонат та карбонат натрію ( ), вважаються непридатними для безпосереднього використання при зрошенні сільськогосподарських культур. Застосування хімічних меліорантів (відходи сірчаної кислоти, залізний купорос) і промивних режимів зрошення при забезпеченому дренажі дозволяє використовувати лужні та мінералізовані води. У таблиці 12 приводяться дані по хіммеліорантах.
Таблиця 12
Класифікація хіммеліорантів
Таблиця 13
Пестициди та гербіциди, що можуть міститися у колекторно-дренажних водах зрошуваних земель
Таблиця 14
Характеристика основних груп пестицидів та гербіцидів
Біологічна очистка
Вирішення проблеми очистки колекторно-дренажних вод від різноманітних шкідливих речовин можливе за допомогою високоефективних методів, що базуються на самоочисній здатності водних екосистем. До них відносяться біоінженерні методи очистки дренажних вод в біологічних ставках, на біоплато, гідроботанічних майданчиках, а також на спеціальних локальних установках із застосуванням кількох видів вищих водних рослин (макрофітів, галофітів). Усі зазначені вище методи недорогі в будівництві та експлуатації природні споруди дозволяють не лише затримувати та накопичувати різноманітні отрутохімікати, але й, що найголовніше, піддавати їх глибокому окисненню з подальшим переведенням у безпечні продукти розкладу.
Наведемо декілька сучансних технічних рішень по очистці стічних вод. У світовій практиці будівництва очисних споруд широкого розповсюдження набули біологічні реактори з обертовим завантаженням – біодискові фільтри, що є апаратами біологічної очистки стічних вод з рухомим і фіксованим біоценозом (мал. 2, 3, 4).
Мал. 2. Технологічна схема очистки стічних вод з дисковим біофільтром:
1 – вхід стічних вод; 2 – попередня очистка; 3 - насосна; 4 – первинний відстійник; 5 – біодискові фільтри; 6 – вторинний відстійник; 7 – хлоратор; 8 – вихід очищеної води; 9 – обробка осаду; 10 – скид механічних домішок; 11 – вилучення осаду
Мал. 3. Схема дискового чотирисекційного біофільтра з поперечним розміщенням валів.
1 – урівнювач витрат; 2 – дискові ротори; 3 – резервуар; 4 – промивка.
Мал. 4. Схема компонування восьмисекційного двоступеневого біофільтра з поздовжнім розміщенням осей.
1 – первинний відстійник – усереднювач витрат; 2 – секції біофільтра; 3 – секція денітрифікації; 4 – вторинний відстійник; 5 – двигун з редуктором.
Характеристиками технологічного процесу біореактора є агрегатовані параметри – концентрація узагальненого забруднювача на вході та виході, склад субстрату, спеціалізація мікроорганізмів у споруді для методики розрахунку біодискових фільтрів відіграють підлеглу роль.
У якості характерного модуля багатосекційного дискового фільтра прийнято секцію, яка, як тип реактора, адекватна ідеальному змішувачу. У всіх точках робочого об’єму і-тої секції концентрація органічного субстрату є однорідна і дорівнює його концентрації на виході з даної секції. Багатоступеневий біодисковий фільтр з чітким розподілом послідовних секцій представляє собою каскадну схему: вважається, що зворотне перетікання з секції в секцію неістотне і забезпечується конструкцією резервуару. Ефект очистки визначається сумарним зниженням концентрації по секціях (мал. 3, 4). Основним безрозмірним технологічним параметром секції є коефіцієнт дольового вилучення забруднень, який у першому наближенні може бути прийнятий однаковим для всіх секцій при однакових розмірах дисків та частоті обертання. Інтенсивність вилучення забруднень у споруді визначається швидкістю біохімічних перетворень та молекулярною дифузією в біоплівці.
Описана нижче система очистки стічних вод дозволяє здійснювати біологічну очистку шляхом використання переваг природних елементів та раціонального застосування їх технічних якостей. Ця система визначається як станція очистки стічних вод, що складається з синхронних басейнів з лінійною аерацією (мал. 5).
Мал. 5 Поперечний розріз аераційного басейну
1 - впуск стічної води; 2 - трап для плаваючих матеріалів; 3 - рампа; 4 - місток;
5 - поплавок; 6 - повітроподача та дифузори; 7 - перегородка із профільованого сталевого листа; 8 - бетонний фундамент; 9 - напрямок руху води; 10 - зона стабілізації мулу; 11 - анаеробна зона мулу; 12 - аеробна зона мулу; 13 - перелив Б1-Б2.
Статична аерація забезпечується аератором, що складається з двох перегородок із сталі, які розміщені на невеликій відстані одна від одної і займають всю ширину басейну, розділяючи його на окремі половини. Повітря, що поступає із розміщених на дні аератора дифузорів, створює висхідний рух води, який направляється двома перегородками аератора. Поплавок спеціальної форми переводить висхідний потік у два опозитних горизонтальних потоки, що починаються від верху аератора.
Швидкість потоку біля аератора складає біля 60 м/с і падає до 2 м/с біля країв басейну. Контрольована швидкість руху води попереджує утворення пластівців та забезпечує нормальний процес осідання мулу на дно басейну. Підводна течія посилюється вздовж відкладів мулу без завихрень, які викликають розрідження на дні аератора, що створюється частими бульбашками повітря, які постійно піднімаються, і знову починає повну циркуляцію води.