Створення позитивного іміджу підприємства та передумови виховання високої культури управління на ВАТ "ЛуАЗ"

 

Вступ

1. Культура як фактор ефективності менеджменту

1.1 Сутність, зміст і значення культури управління в організації

2. Організаційна культура, її типи та функції

2.1 Типи культур та їх характеристика

2.2 Функції культур

3. Менеджмент і організаційна культура

3.1 Взаємодія менеджменту і організаційної культури

3.2 Соціальна відповідальність в менеджменті

4. Професійна культура бізнесової діяльності

4.1 Відповідальність як визначальний фактор у бізнесі

4.2 Характеристики професійної культури бізнесу

5. Створення позитивного іміджу підприємства та передумови виховання, високої культури управління на ВАТ “ЛуАЗ”

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

 

Перехід до ринкової економіки зумовив в Україні глибокі кризові процеси: різкий спад промислового виробництва, прискорення темпів зубожіння населення, зростання безробіття, злочинності, зменшення народжуваності тощо. Перед суспільством постала проблема виживання людей, збереження соціуму, культурно-духовних цінностей, соціального захисту населення, його підтримки в цих складних соціально-економічних умовах.

Тому в 90-х роках так гостро виникла необхідність створення в країні системи соціальної роботи, основна мета якої – регулювання правових, економічних відносин індивіда і суспільства, надання кожній людині допомоги і підтримки у вирішенні її проблем, забезпечення ефективного соціального захисту кожного члена суспільства.

Професійна соціальна робота – один з основних способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її проблеми, можливості. Разом з тим – це один з найважливіших і складних інструментів соціального контролю.

На сьогодні висококваліфікованих спеціалістів соціальної роботи, які могли б професійно здійснювати роботу з діагностики і прогнозування соціальних процесів, надавати профілактичну, соціально-терапевтичну, психологічну, педагогічну і правову допомогу різним категоріям населення, в Україні катастрофічно не вистачає. Це значною мірою пояснюється тим, що професійна підготовка фахівців соціальної роботи розпочалася в нашій країні тільки в середині 90-х років і пов'язана із значними труднощами, які зумовлені насамперед відсутністю як практичного досвіду роботи в цій галузі, так і вагомих науково-теоретичних розробок з актуальних питань соціальної роботи і підготовки фахівців для соціальної сфери.

Соціальна робота в наш час має важливе значення. Соціальний менеджмент найбільше відповідає вимогам сучасного суспільства, тому вивчення його функцій та технологій є вкрай потрібним і перспективним завданням. Хоча родоначальниками соціальної роботи вважають західні країни, в певній мірі можна говорити і про вплив колишніх країн соціалістичного табору на організацію соціальної політики і соціальної роботи зокрема. Так, ще до появи системи соціальної роботи на Заході, в СРСР вже існувала і достатньо ефективно діяла система соціального забезпечення громадян. Конституція гарантувала право на працю, відпочинок, освіту, пенсійне забезпечення, не існувало безробіття, зарплата забезпечувала прожитковий мінімум. Достатньо ефективно працювала система допомоги малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям з дітьми. Проте, соціальна сфера перебувала під жорстким ідеологічним контролем, функції соціальної допомоги, соціальної реабілітації, соціальної адаптації виконували працівники державних та ідеологічний структур (соцзабези, відділи в міськвиконкомах, партійних органах). Соціальна робота, як правило, виконувалася професіоналами, проте до неї залучалися і добровольці, які виконували громадські доручення, що були обов’язкові для кожної “радянської людини”.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку української суспільства є переоцінка матеріального чинника, адже. Не зважаючи на важке економічне становище нашого суспільства, все ж сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально.

Крім матеріально-фінансових забезпечень, вимагає індивідуальний підхід до клієнта, а це вимагає відповідної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки соціального працівника.

Ці функції підготовки соціального працівника взяла на себе соціальна педагогіка.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знань широкого кола питань: організація системи соціального забезпечення, відповідного законодавства, конкретних методів, форм і прийомів індивідуальної роботи з людьми.

 

Організаційна культура – комплекс найбільш стабільних й довготривалих характеристик організації. Розробка концепції культури організації почалась в 80-х роках у США під впливом трьох наукових напрямків: досліджень в галузі стратегічного управління, теорії організації і досліджень організаційної поведінки.

Як більшість понять в організаційно-управлінських дисциплінах, поняття організаційної культури не має єдино «правильного» тлумачення. Кожен із авторів намагається дати своє власне визначення. Є як дуже стислі, так і дуже широкі тлумачення того, що ж це таке – культура організації.

Сучасний менеджмент здійснюється в напрямку «бути», коли цілі є вторинними стосовно деякої системи цінностей організаційної культури, за якою і визначається конкретна мета. Акцент управління при цьому переноситься із спонукання на мотивацію, від якої залежить ефективність стимулюючої активності при переплетінні інтересів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, на формування свідомості, своєї визначальної особливості і навіть певної соціальної місії.

Термін «культура управління» останнім часом набуває все ширшого розповсюдження. Цим терміном усе частіше користуються як науковці, так і практики. Саме тому доцільно насамперед визначити зміст цього терміну з урахуванням основних тенденцій розвитку наукових управлінських знань, вирішених та невирішених проблем у цій галузі. Насамперед необхідно з'ясувати суть поняття предмета культури управління.

Культура управління – це теорія того, як краще, з урахуванням економічних та інших тенденцій розвитку об'єкта управління, застосувати адекватну йому достатньо ефективну управлінську систему, структуру. Наприклад, як організувати систему управління освітою так, щоб з її допомогою впливати на