Стилістичне використання антонімів

 

Антоніми (гр. апіі «проти», опута «ім'я») – слова, що називають протилежні за змістом поняття. При визначенні антонімічності слів обов'язковою умовою с логіко-семантична співвіднесеність нозначуваних ними понять. Адже в антонімічні стосунки вступають лише ті слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності. Сюди належать слова, що позначають якості (привабливий – неприємний, гарний – поганий), почуття (дружба – ворожнеча), простір, час (схід -захід, віддаленість – близькість, минулий -майбутній), різноманітні дії й стани (розкошувати – бідувати, радіти – журитися). В антонімічних стосунках слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою, а друге – емоційно забарвленою: хлопець – тюхтій, новий (міністр) – новоспечений (міністр).

Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають: гітара, стіпець, сівалка, заводський, полоти, прасувати й ін. До лексичних одиниць, що не мають антонімів, належать також числівники, більша частина займенників, тобто слова без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Антонімія пов'язана з полісемією: багатозначне слово може мати кілька антонімічних відповідників – на кожне значення або на частину їх. Скажімо, прикметник зелений на своє пряме значення «один з основних кольорів спектра, середній між жовтим та блакитним» антонімічного відповідника не має; у розумінні «недостиглий» антонімами до зелений є стиглий, спілий, достиглий (зелене яблуко – стигле яблуко) ; у значенні «той, якому бракує життєвого досвіду» має антонімом досвідчений (зелений початківець – досвідчений фахівець). Тісний взаємозв'язок антонімії з багатозначністю свідчить про взаємозалежність та взаємозумовленість лексичних одиниць при одночасному збереженні специфічних рис позначуваних ними понять.

Прояви антонімії різноманітніші в лексиці уснорозмовній, художньо-белетристичній та суспільно-політичній і обмеженіші в офіційно-діловій та науковій. Термінологічний великою мірою характер лексики останніх двох стилів звужує можливості не тільки антонімії, а й синонімії та полісемії. Своєрідним проявом антонімії (як правило, однокореневої) тут є наявність термінів, що позначають протилежні явища, процеси (циклон – антициклон, залежність – незалежність).

У системі виразових засобів мови антоніми відіграють досить важливу роль. Це зумовлюється насамперед тим, що вони допомагають створити контрастну характеристику образів, предметів, явищ: «Подумати тільки: на вогні, вкраденому для людей Прометеем, люди спалили Джордано Бруно!» (газ.). Використовують антоніми в усіх стилях мовлення, але, звичайно, різною мірою. В офіційно-діловому стилі вони, хоч і рідко, але все-таки вживаються, бо й тут часом є потреба щось протиставити чи зіставити: «Говорячи про ініціативу щодо переселення німців з Росії в південні області України, Президент зазначив, що йдеться не про якесь запрошення, а лише про відновлення історичних прав репресованого народу, який свого часу проживав у п'яти областях України» (газ.).

Науковий стиль, а особливо його різновиди теж використовують антоніми як засіб відтворення шляху логічних роздумів, як засіб посилення впливу на сприймача інформації: «Енергію можна одержувати її від морських електростанцій. Енергія припливів і відпливів – один із небагатьох видів енергії, не зобов'язаних своїм походженням теплу сонячних променів. Піднімання хвилі зумовлене силою тяжіння Місяця й Сонця. В кожній точці океану ця сила в шість мільйонів разів менша за силу тяжіння води, але, підсумована по всій його поверхні, вона становить гігантську величину» (О. Меркулов).

Часом елементи (лексичні, синтаксичні, фразеологічні) офіційно-ділової та наукової мови використовують у текстах художньо-белетристичного й публіцистичного стилів: «Лексикон цього безсумнівно талановитого хлопчика досить твердо вклався в два слова: «гам-гам», причому цих слів він не пускає на вітер, а проводить їх у життя» (В. Чечвянський).

Найбільше застосування як стилістичний засіб антонімія знаходить у публіцистичному та художньому стилях. Тут вона дає невичерпні можливості для створення картин, у яких використовується пряме й переносне значення слова, різке й несподіване зіткнення різнорідних понять, зокрема в заголовках: «Війна і мир», «Батьки і діти», «Друзі й вороги «, «Угору по сходах, що ведуть униз». Часом у ролі антонімічних заголовків виступають і семантично розмежовані на протилежні поняття синоніми: «Базар як дзеркало ринку «.

Перш ніж говорити про стилістичні можливості антонімії, треба розмежувати такі поняття, якзагальномовні й контекстуальні антоніми. Загально-мовні антоніми – це пари слів, антонімічні стосунки яких зрозумілі без будь-якого контексту: щастя – горе, млявий – жвавий, хвалити – гудити, тихо – голосно. Багато слів, що в прямому значенні не мають антонімічних відповідників, у переносному вступають в антонімічні стосунки з іншими словами:

Ви в ірій* линете від сірого туману,

Від сірих днів, від суму і нудьги

На срібло чистеє спокійного лиману,

На пишні береги.

Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі

Від пург і бур скажених і сліпих:

Вам ірій мріється крізь сльози,

А сонце суше** їх.

(Олександр Олесь) З одного боку, ірій (теплі краї, куди вирушають на зиму перелітні птахи, переносно – щасливий край), срібло чистеє спокійного лиману; з другого – сірі дні, туман, сум, нудьга, сльози. Тобто, крім антонімів загальномовних, є слова, що стають антонімами в певному контексті внаслідок переносного вживання. Це к о н т t к с т у а л ь н і антоніми, явище індивідуального творення, а не загальномовне: «Бо що свої болі – пусте. Світове горе велике. Він надививсь на нього