Стимулювання громадянської активності в українському суспільстві як проблема соціоінженерної діяльності

Практична значущість результатів. По-перше, результати дисертації, з урахуванням запропонованого автором розуміння поліфункціонального характеру соціоінженерної діяльності, можуть бути використані в подальших наукових розробках теорії соціальної інженерії. По-друге, результати можуть бути реалізовані безпосередньо на прикладних рівнях соціоінженерної діяльності в процесі розробки конкретних програм та проектів інституційного розвитку громадянського суспільства, технологій стимулювання громадянської активності. По-третє, матеріал дисертаційної роботи може стати інформаційним джерелом для розробки спецкурсів із соціальної інженерії для студентів соціологічних спеціальностей.

Апробація дослідження. Основні результати і висновки дисертації доповідалися автором на наукових конференціях, семінарах і круглих столах, що відбулися в 1998-2001 р., зокрема, на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Управління в перехідному суспільстві на порозі ХХI століття” (Київ, 1999 р.), “Менеджмент якості сучасної освіти” (Київ, 1999 р.), “Суспільні реформи і становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001 р.), “Соціологічна наука і освіта в Україні” (Київ, 2003 р.). Ряд положень і висновків дисертації зроблені на основі узагальнення позитивного досвіду десятирічного функціонування нового демократичного інституту стимулювання громадянської активності – Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна». Публікації за темою дисертації здійснені у 10-ти виданнях, з них 6 – у фахових.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох глав, що розподілені на два розділи, висновків, у яких викладені основні результати дисертаційного дослідження, а також списку 210 використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 173 сторінки (основна частина – 155 сторінок, використаних джеерел – 18 сторінок).

  

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його значущість, з'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідницькими програмами, темами кафедри, де було виконано роботу, висвітлюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні основи формування соціоінженерної стратегії стимулювання громадянської активності в Україні” складається з першої та другої глав дисертації. У главі 1 “Соціоінженерна діяльність: теоретико-методологічна специфіка та практична значущість” автор досліджує характерні особливості концептуальних засад соціальної інженерії як спеціалізованого інституціонального напрямку науково-пізнавальної та організаційно-практичної діяльності. У дисертації відзначені певні труднощі дослідження цієї проблеми.

• Гостро дискусійним залишається питання про загальний науковий статус соціальної інженерії. Якщо одна група вчених вважає важливим визначати соціальну інженерію як міждисциплінарний науковий напрямок, то інша група дослідників дотримується монодисциплінарної версії, доводячи, що поняття «соціальна інженерія» є символічно узагальненою формою вираження інженерного підходу в соціології.

• Спостерігаються протилежні підходи щодо розуміння змісту поняття «соціальна інженерія». В одних випадках зміст даного поняття розкривається виключно в онтологічному вимірі, в інших – «соціальна інженерія» розглядається в гносеологічному вимірі як особливий епістемологічний ідеал соціологічної науки.

• Мають місце «вузькі» і «розширені» тлумачення прагматичного змісту соціальної інженерії.

• Досить неоднозначно сучасні дослідники визначають особливості напрямків та структури соціоінженерної діяльності. У дисертації показано, що одні дослідники визначають чотири провідні напрямки, інші – фіксують лише два.

• Невизначеним є питання щодо ступеня розвинутості соціальної інженерії як науково-пізнавальної та організаційно-практичної діяльності. У дисертації звернено увагу на дискусійний характер проблеми наукового статусу соціальної інженерії і серед західних теоретиків (З. Бауман, П. Бурье, Ю. Габермас, К. Поппер та ін), які загалом розглядають соціальну інженерію як органічний компонент культури життєдіяльності ліберально-демократичного «відкритого» суспільства. Автором аргументована продуктивність такої дослідницької стратегії і зазначено, що об'єктом соціоінженерної діяльності є не просто «сфера належного» чи «штучні соціальні системи», а реальні міжособистісні взаємодії, соціальні процеси, соціальні інститути і соціальні системи. Предметною цариною соціоінженерної діяльності є: ідентифікація, з'ясування конкретних можливостей перетворення і практичне перетворення міжособистісних взаємодій, соціальних процесів, соціальних інститутів і соціальних систем. Таке розуміння об'єктних і предметних особливостей соціоінженерної діяльності дозволяє більш чітко з'ясувати властиві їй типологічні, процесуальні та інструментальні характеристики, які є складовими запропонованого визначення специфіки та змісту соціонженерної діяльності, наведеного у висновках автореферату.

Глава 2 “Ідентифікація соціального змісту трансформаційного процесу українського суспільства як концептуальна основа формування соціоінженерної стратегії стимулювання громадянської активності“ присвячена аналізу змісту системної трансформації сучасного українського суспільства, що постає як теоретико-методологічне підгрунтя щодо концептуалізації соціоінженерної діяльності. В дисертації відзначено, що значна група вітчизняних науковців досліджує зміст трансформаційного процесу в межах континууму «тоталітаризм – демократія». Тому специфіка сучасного українського соціуму типово визначається за допомогою таких понять, як «посттоталітарне суспільство», «авторитарне суспільство», «постсоціалістичне суспільство», «пострадянське суспільство», «перехідне суспільство» та ін. На думку автора, дані характеристики лише в загальному плані фіксують якісну специфіку життєдіяльності українського суспільства, котре науковцями доволі часто тлумачиться як «слабке», «хаотичне», “кризове”.

Автор доводить, що перспективна стратегія з'ясування ідентифікуючих орієнтаційних критеріїв «сучасності» українського соціуму може формуватися в площині континууму «індустріальне суспільство – постіндустріальне суспільство». З метою аргументації своєї позиції дисертантом схарактеризовані якісні відмінності суспільства індустріального та постіндустріального типу. По-перше, в високорозвинених країнах