Сучасне українське державотворення: еволюція і проблеми періодизації

‒фактичною відсутністю прозорості державної політики як найважливішого фактору демократизації суспільства;

‒суперечливими процесами в здійсненні важливої складової системної трансформації - приватизації, яка впродовж 2000-2004 pp. супроводжувалася постійними конфліктами, зокрема і між різними гілками влади, та широким використанням технологій чорного PR-y;

‒відсутністю наполегливих дій з боку уряду, спрямованих на прискорення вступу держави у Всесвітню торгову організацію, членство у якій є мінімально необхідною умовою просування економіки країни до світових ринків;

‒недостатньою, незважаючи на суттєві позитивні результати, гармонізацією українського законодавства з європейським, особливо у сфері його практичного застосування та недопущення порушення прав людини, що створювало додаткову напругу у відносинах нашої держави із загальноєвропейськими структурами, зокрема із Радою Європи.

Цілком очевидно, що дані обставини разом із введенням візового режиму сусідами України на її західних кордонах можуть не лише серйозно ускладнити перспективи інтеграції у загальноєвропейський економічний і політичний простір, але й надовго перетворити нашу державу в «сіру зону» Центрально-Східної Європи. Іншими словами, за Українською державою може надовго закріпитися статус країни з неринковою економікою, хоча і з невеликим зовнішнім боргом, неперспективної для зовнішніх інвесторів, у якій зростатиме тіньовий сектор в економіці та значною мірою навіть збережеться командне управління нею.

Подолання цих і вказаних вище негативних внутрішньо- і зовнішньополітичних складових державного іміджу України, перетворення її у надійного та прогнозованого партнера з ринковою економікою, стабільними політичною, економічною та соціальною складовими розвитку – одні з найголовніших завдань нового, шостого етапу еволюції сучасної державності. Він розпочався у січні 2005 р. після завершення практичного трьохмісячного президентського виборчого марафону. 4 лютого був сформований новий уряд на чолі з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, який покликаний був, як мінімум, зміцнити консолідацію всього українського суспільства; закласти фундаментальні засади незворотнього цивілізованого, демократичного, соціально справедливого, орієнтованого на сучасні передові показники західних держав розвитку України. Цей етап покликаний до життя новими реаліями, в яких опинилися українське суспільство та держава в результаті президентських виборів – 2004 (після повторного голосування другого туру перемогу отримав опозиційний кандидат Віктор Ющенко), Помаранчевої революції 22 листопада 2004–23 січня 2005 pp., парламентських виборів – 2006. При збереженні багатьох позитивних тенденцій у розвитку нашої держави та суспільства треба констатувати, що загострилося протистояння між різними гілками влади. Наслідком стали як президентські Укази 2007 року про розпуск Верховної Ради та призначення нових парламентських виборів в Україні з метою подальшої демократизації та поглиблення позитивних тенденцій у розвитку суспільства і держави, так і самі дострокові вибори до Верховної Ради України 30 вересня 2007 року.

Звідси, і це один із важливих уроків наших років незалежності, необхідно чітко усвідомлювати, що «український шлях» до об'єднаної Європи буде непростим. Україна з точки зору інтеграційних процесів на континенті перебуває тільки на шляху «повернення до Європи». Тому, на думку відомого українського філософа М. Поповича, «інтеграція України в політичний і господарський європейський простір не може бути справою безпосереднього майбутнього, але вона відповідала б і українським, і європейським інтересам. Об'єднання в цілісність усієї Західної, Центральної і Східної Європи може дати колосальний поштовх європейській цивілізації, набагато потужніший, ніж західноєвропейська інтеграція». Однак сьогоднішні реалії такі, що Україна за багатьма параметрами не відповідає критеріям вступу до Європейського Співтовариства.

Отже, від внутрішньополітичної ситуації в Україні та реальних результатів реформ в економічній, політичній, соціальній і правовій сферах життя, а також від місця держави в динаміці позитивних трансформаційних процесів у Центрально-Східній Європі залежатиме швидкість нашого поступу до повноцінного залучення до тієї «цивілізаціиної цілісності», якою є Європа не в географічному вимірі, а з точки зору розвитку сучасних інтеграційних процесів на континенті. Це відповідає і Концепції національної безпеки України, яка зорієнтована як на партнерські відносини з Росією, так і реалізацію стратегічної мети – підключення держави до загальноєвропейської інтеграції.

 

Література:

 

1.Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі XXI ст. Політичний аспект. -К, 1995.

2.Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов О. М. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації. – Харків, 2002.

3.Здіорук СІ., Бичек В. В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Монографія. – К, 2001.

4.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.

5.Кульчицький С. Еволюція державного устрою в Україні: від тоталітаризму до демократії//Віче. – 1997. – № 1.

6.ЛагутінА. Концептуальні засади політичного реформування в Україні: постановка проблеми//Політична думка. – 2002. -Na 1.

7.Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994.

8.Литвин В. Сценарии для Украины//Зеркало недели. – 2007. – 28 апреля – 11 мая. -№16-17 (645 – 646). – С. 1, 5.

9.Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997.

10.Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К., 2001.

11.Політична система сучасно/України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол. : Ф. М. Рудич та ін. – К., 2002.

12.Політичні партії в Україні: Інформаційно-довідкове видання. – К. : ЦВК, 2001. – 360 с

13.Поляков В. Принципи функціонування, переваги і недоліки основних типів виборчих систем//Політологічний вісник: Збірник наукових праць. – № 11. -К. : Знання України, 2002. – С 81 – 86.

14.Попович М. В. Європа-Україна – праві і ліві. – К., 1997.

15.«Посевная»: до, после и вместо (интервью с Ю. Тимошенко) //Зеркало недели. – 2005. -16-22 апреля. – № 14 (542). -С. 1 -4.

16.Регіональні та національні еліти: хто формує політику? : Матеріали Міжнародної наукової конференції, Чернівці, 6-7 грудня 2001 р. – Чернівці, 2002.

17.Томенко В. Самоозначення України: від історії до політики (державна стратегія сучасної України в контексті історичних традицій та світового досвіду). – К., 1998.

18.Томенко М. В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. – К., 1995.

19.Троян С. С. Партійно-політична система України в 1989 – 2002 pp. : від української атомізації до європейського плюралізму //Наукові записки. Істо ричні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – К., Бердянськ, 2002. – Вип. 46.