Сучасні інструменти вартісного управління

 

 

1. Моделювання вартості підприємства

2. Інтегральна система управління вартістю на основі збалансованих карт показників

 

 

Нині в рамках теорії вартісного менеджменту сформувались власні моделі управління вартістю компанії, що в тій чи іншій мірі відповідають її змісту та принципам. Як уже відзначалося в розділі 1, можна виділити декілька альтернативних моделей управління вартістю, серед яких найбільш теоретично і практично ґрунтовними є:

• модель А. Дамодарана;

• модель «Пентагон»;

• модель К. Уолша;

• модель збалансованої системи показників.

Концептуальна модель А. Дамодарана набула достатньо широкого поширення для корпоративних структур, як моно-, так і мета-корпорацій. Специфіка управління вартістю інтегрованих корпоративних структур (метакорпорацій), виділена автором, полягає в такому:

• на першому етапі здійснюється розрахунок вартості окремо для дочірніх і материнської компаній; на другому – виконується консолідований розрахунок; це дозволяє специфікувати здатність і внесок кожної окремої структури у створення вартості холдингової групи з урахуванням синергетичного ефекту;

• реструктуризація – необхідний атрибут управління вартістю, особливо в вертикально-інтегрованих холдингових групах, оскільки в рамках холдингових груп завжди наявні успішні і менш успішні дочірні компанії, в рамках яких можлива внутрішня реструктуризація, ведуча до нарощування вартості компанії;

• метакорпорації мають здатність створювати велику інвестиційну вартість за рахунок перерозподілу ресурсів і взаємозв'язків між усіма її структурними складовими;

• ключове значення має взаємозв'язок фінансової та інвестиційної діяльності для метакорпорації в цілому; при цьому доцільним є пріоритет материнської компанії в області фінансової діяльності.

Таким чином, концептуальна модель управління вартістю А. Дамодарана безпосередньо заснована на методі дисконтування грошових потоків і виділенні вартісних факторів різного рівня інтеграції.

Модель «Пентагон» McKinsey заснована на ключовій ролі реструктуризації як інструменту управління вартістю. У моделі використовується класична пентаграма для визначення процесу і типових процедур реструктуризації з позицій потенційного збільшення вартості компанії.

Під реструктуризацією авторами розуміється зміна складу елементів, їх функцій, зв'язків між ними при збереженні основних властивостей об'єкта. Реструктуризація розглянута для двох структур сучасного бізнесу – моно- і метакорпорацій. Напрямки робіт у ході реструктуризації визначені авторами таким чином:

• реструктуризація елементів, що формують майновий комплекс компанії (реструктуризація активів і зобов'язань) ;

• реструктуризація елементів (бізнес-одиниць), що формують бізнес компанії.

Незважаючи на переважання якого-небудь виду реструктуризації як у моно-, так і метакорпорації, процес реструктуризації з необхідністю включає обидва названих виду; при цьому місце кожного з них персоніфіковане. Автори розраховують ефект реструктуризації, який в цілому дорівнює двом типам ефектів, отриманих від двох видів реструктуризації. При цьому ефект від реструктуризації складних корпоративних структур розраховується таким чином:

Загальний ефект від реструктуризації = Ефект від реструктуризації бізнес одиниці А + Ефект від реструктуризації бізнес-одиниці В +... +... + Ефект від реструктуризації бізнес-одиниці N.

Крім загального ефекту від реструктуризації, розраховується і умовний економічний ефект. Умовний економічний ефект від реструктуризації являє собою результат реструктуризації, виражений у вигляді суми грошових чи інших надходжень і капіталізованих альтернативних витрат за вирахуванням витрат, пов'язаних власне з реструктуризацією. Умовний економічний ефект доцільно застосовувати в якості якоїсь «довідкової» величини, що забезпечує коригування управлінських рішень.

Розробники концепції пропонують також:

• техніку проведення реструктуризації, що містить певні етапи;

• сукупність методів проведення реструктуризації та формалізацію оптимального вибору з метою отримання найбільшого економічного ефекту;

• оптимізацію застосування двох видів реструктуризації в процесі внутрішніх і зовнішніх поліпшень.

Для нарощування вартості компанії в даній концепції принципове значення мають чинники, що формують грошовий потік, генерований активами компанії, збільшення якого забезпечує тривалість росту вартості компанії. Ці чинники такі:

1. Зростання обсягу продажів.

2. Економічний прибуток.

3. Ставка податку на доходи фізичних осіб.

4. Ефективне використання основного і оборотного капіталу.

5. Ставка дисконту, мінімізація якої досягається за рахунок оптимальної структури капіталу.

6. Борг, оптимізація якого в структурі пасивів визначається відношенням власного і позикового капіталу.

Як критерій росту вартості компанії розглядається таке співвідношення:

ROIC = NOPLAT / CI>r (WACC), (22)

де ROIC- рентабельність інвестованого капіталу;

NOPLAT- чистий прибуток за вирахуванням скоригованих податків;

CI- інвестований капітал;

r (WACC) – середньозважена вартість капіталу.

Фактично цей критерій відповідає оцінці вартості на основі методу капіталізації прибутку, так як дане співвідношення можна записати в такому вигляді:

NOPLAT/ r (WACC) >CI. (23)

У цьому виразі ліва частина представляє собою оцінку вартості методом капіталізації чистого прибутку.

Таким чином, розглянута концептуальна модель, як і модель А. Дамодарана, при оцінці вартості компанії використовує метод грошових потоків у всіх формах.

Концептуальна модель К. Уолша. Дана концепція з'єднує традиційний підхід до фінансового аналізу діяльності компанії, що базується на фінансових коефіцієнтах, і новий напрямок аналізу компаній, заснований на оцінці її вартості. К. Уолш не пропонує вирішення всього комплексу питань в управлінні вартістю компанії; його модель розглядає збалансований «правильний» рух обмеженого числа головних фінансових коефіцієнтів, які служать для вираження цілей бізнесу та його стандартів і визначають вартість компанії.

Керуючи базовими коефіцієнтами з урахуванням