Сучасні перформативні практики: образотворчість чи театралізація? (на прикладі творчості Марини Абрамович)

 

У статті досліджено особливості перформативних практик сучасної культури, проаналізовано творчість Марини Абрамович у контексті поєднання образотворчості, тілесності та видовищності.

Ключові слова: перформативність, перформативні практики, перформанс, мистецтво дії, Марина Абрамович.

В статье исследованы особенности перформативних практик современной культуры, проанализировано творчество Марины Абрамович в контексте сочетания изобразительности, телесности и зрелищности.

Ключевые слова: перформативность, перформативные практики, перформанс, искусство действия, Марина Абрамович.

The features of the performative practices of contemporary culture are researched; the work of Marina Abramovic in the context of a combination of fine art, corporeality and entertainment is analyzed in the article.

Keywords: performative, performative practices, performance, action art, Marina Abramovic.

Перформанс, перформанс-арт, перформативність, перформативні практики – останніми роками ми звідусіль чуємо ці терміни. Найчастіше їх вживають відносно двох мистецьких явищ сучасності: контемпорарного образотворчого мистецтва та актуальних сценічних театрально-пластичних дійств. Спробуємо розібратися і визначити, яку ж традицію наслідує перформанс: візуально-образотворчу чи дієво-театральну? Для досягнення мети статті скористаємося прикладами з творчості однієї з найвидатніших сучасних мисткинь-перформерок Марини Абрамович.

В американській та європейській науковій літературі означені дефініції набули свого певного визначення (А. Вуянович, Р. Голдберг, Б. Гройс, В. Крістоф, Дж. Остін, Р. Шехнер, М. Шувако- вич та ін.), втім, у працях вчених спостерігаються значні розходження у тлумаченні як ґенези перформансу, так і сучасних моделей його функціонування. Що ж до наукового доробку на пострадянському просторі, тут поняття перформативності розглядається як вагома ознака сучасного комунікативного середовища, а саме явище перформансу вивчається у координатах культурології, філософії, соціології, мовної комунікації (Й. Бакштейн, Д. Вишняков, Н. Маньковська, Л. Романова, В. Романюк, В. Савчук, В. Турчин, А. Фортунатов, І. Чудовська-Кандиба, Д. Шукуров та ін.). Авторами також написані довідкові статті «Перформанс» до словниково-енциклопедичних видань, у тому числі електронних (В. Берьозкін, В. Бичков, Л. Бичкова, К. Дьоготь, Н. Маньков- ська, М. Фрай та ін.). Власне мистецьку природу явища досліджують небагато науковців (З. Ал- фьорова, Т Галєєва, Ю. Гниренко, М. Каткова, Г Фадєєва).

Перформативність – у широкому контексті – означає збіг змісту з формою як його проявом, коли відбувається самоподання змісту: текст або дія стає не просто висловлюванням про що-небудь, а й демонстрацією того, що несе це повідомлення.

Багато дослідників, говорячи про перформа- тивність тексту, часто наводять такий приклад: коли під час церемонії шлюбу наречені говорять одне одному «я беру тебе за дружину / чоловіка», то виголошення цього тексту є одночасно і дією – саме це і є виявом перформативності цього вербального вислову. Ось як про це сказала дослідниця А. Вуянович: «Це такий тип вислову, коли я не повідомляю нічого, але, говорячи, я роблю щось (by saying do something) «1.

Говорячи про перформативність дії, вчені розділяють поняття «перформативне мистецтво» (performing art) та «мистецтво перформансу» (performance art). Перформативні мистецтва – це загальний термін для усіх виконавських (театральних та музичних) мистецьких форм, які розгортаються на сцені у реальному часі: драматична вистава, опера, балет, мюзикл, естрадне шоу тощо. Автор у цьому разі є лише створювачем дійства. А у мистецтві перформансу (або просто у перформансі) перформер є автором концепції та її виконавцем: він одночасно і презентує ідею, і виконує її. Відбувається розділення понять: «робити» (doing) і «показувати “роблення”« (showing doing). У першому випадку маємо на увазі перформанс, у другому – перформативне мистецтво2.

У змістовну основу виразу «перформа- тивні практики», безумовно, закладено саме performance art, але, поряд із перформансом, до цих практик відносять також художні акції та хе- пенінги. На наш погляд, задля уникнення подальшого розмивання терміна «перформанс», було б доцільніше і точніше називати подібні практики акціоністськими – від акціонізму або мистецтва дії (action art). Окрім названих трьох, долучаємо до акціоністських практик сучасне втілення художньої акції – флешмоб3.

Акціонізм сформувався у лоні концептуального мистецтва. Один з основоположників напряму американський художник Джозеф Кошут виклав головні положення концептуалізму у статті «Мистецтво після філософії» (1969), де стверджував, що мистецтво – це сила ідеї, а не матеріалу. Мистецький твір може не мати матеріального втілення, оскільки ідея сама по собі є таким самим твором мистецтва, як і закінчений художній об’єкт. Концептуальний твір народжується у момент, коли ідея автора поєднується з думками глядачів з цього приводу. Якщо глядач приймає «умови гри», він перетворюється на співавтора твору, і сам процес мистецько-творчого акту стає важливішим за кінцевий результат. Саме цей принцип отримав своє яскраве втілення у мистецтві дії (акціонізмі).

У 1960-70-х роках з’являються перші приклади мистецтва дії, квінтесенцією якого є наголошення процесуального характеру мистецтва, а основними ідеями – превалювання творчого акту над його результатом та стирання меж між мистецтвом і дійсністю, розчинення художнього жесту у плинних процесах життя. Однією з яскравих форм action art став перформанс (від англ. performance – виконання, виступ, гра, вистава) – певне дійство, що виконується за визначеним планом одним або кількома учасниками перед запрошеною публікою; це жива візуально-процесуальна композиція із символічними атрибутами, позами, жестами, діями. Окрім існування у реальному часі, як певне публічне дійство, перформанс може демонструватися також через фото- та відео-документацію.