Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації

 

Вступ

1. Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств

2. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації

3. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Розбудова ринкової економіки в Україні супроводжується роздержавленням великої кількості підприємств, їх приватизацією, під якою розуміють процес перетворення державної власності у приватну або змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної власності і зв'язану з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних осіб), нових форм колективного (але персоніфікованого) володіння. Приватизація майна державних підприємств становить найважливіший елемент побудови багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки. Кожному громадянинові України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних приватизаційних цінних паперів (сертифікатів, житлових чеків, земельних бонів та інших цінних паперів), що підтверджують право на безплатне придбання державного майна, яке підлягає приватизації.

Тому проблеми підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва - необхідна умова економічного зростання.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Коло питань, пов'язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З'ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.

 

 

Поняття «роздержавлення» і «приватизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.

Одержавлення означає, по-перше, активне і всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання державного сектору економіки і згортання недержавних форм власності та господарювання; по-третє, посилення державного споживання, контролю, регулювання тощо.

Отже, роздержавлення, на противагу одержавленню, має відображати комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, усунення монополії держави на власність, відтворення плюралізму форм привласнення і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання.

У постсоціалістичних країнах приватизація є однією з головних форм роздержавлення власності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в західних країнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, її формами у країнах з традиційним розвитком та інверсійним.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:

-продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

-викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

-продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

-у продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;

-продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

Термін «приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а також трудову і нетрудову приватну власність. Зазначимо, що вони не тільки розрізняються, а й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки перетворюватися одна в одну. Так, особливістю нетрудової приватної власності є те, що власник засобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у певній формі. Отже, у цьому разі працівник і власник - дві різні особи, які реалізують свої інтереси. Один використовує свій капітал, другий - свою здатність до праці. Якщо ж власник засобів виробництва їх використовує сам, не наймаючи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особистої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сімейні потреби.

У процесі формування і розвитку ринкових відносин формуються різні форми власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетрудова приватна власність за рахунок інших її видів. Приватизацію слід розуміти як перетворення державної (а також колективної) власності на приватну.

Іноді приватизацію трактують як денаціоналізацію. Певною мірою це так. Водночас ці поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перетворити державну власність і на різні форми колективної власності.

Приватизація - важлива, але не єдина складова процесу роздержавлення. Якщо роздержавлення може супроводжуватись як зміною форм власності державної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності, то приватизація характеризується переходом від державної до приватної (індивідуальної чи групової).

Цілі приватизації в постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:

- подолання монополізму державної власності та відтворення конкурентного середовища;

- зменшення частки державної власності в національному багатстві країни;

- усунення знеособлення власності.

Формування господарського ставлення до засобів виробництва дасть змогу їхньому власнику піклуватися не тільки про високий поточний результат використання засобів виробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою, де процеси приватизації набули