Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації

Приватизація в країнах Заходу - це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.

1. Державний сектор став дуже громіздким і приватний бізнес спроможний вирішувати господарські завдання ефективніше, ніж державні підприємства.

2. Приватизація дасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що переживали глибокі структурні зрушення.

3. Зміцнення позиції правлячих кіл передбачало використання приватизації як засіб підвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підприємств права купувати акції за зниженими цінами.

Наслідки такої політики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був досить значним, зіштовхнулись з серйозними економічними труднощами.

Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації в Україні - сумісно-роздільного привласнення у створеній багатоукладній соціально орієнтованій економіці потребувало дотримання певних принципів її формування та реалізації.

1. Забезпечення кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації.

2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян.

3. Використання усіх форм власності, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких інших критеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.

4. У власності держави має залишатися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.

Роздержавлення і приватизація мають здійснюватися під громадським контролем, з широким інформуванням населення.

Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України володіти засобами виробництва, свободу господарської діяльності для різноманітних форм власності, в тому числі оновленої державної, а й виключити такі небажані явища, як псевдоприватизацію.

Отже, роздержавлення економіки - докорінне питання перетворення власності, розв'язання якого дасть можливість ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності.

 

 

Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об’єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу. 

Ще з проголошенням незалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективної економіки, який вимагає швидкої приватизації тих виробництв, де найшвидше вона дасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства. 

Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. 

На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів. У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим. Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.

Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того «не дуже бідної» категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України. Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічних інвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові кошти за продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємств залишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав на меті виконувати інвестиційні зобов’язання і перепродував пакет за вищу ціну іншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесення інвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку. 

Також на першому етапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетворення лише до чергової зміни вивіски замість міністерства, комітету з’являється концерн або