Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сучасні уявлення про природну систему тваринного світу (зоологія, як наука про тваринний світ, розвиток, сучасне положення, роль у біосфері та житті людини; класифікація тварин; основні морфо-фізіологічні рівні тваринних організмів)

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Значення тварин у природі й житті людини
2. Подібність та відмінність тварин і рослин
3. Класифікація тварин
4. Основні морфо-фізіологічні рівні тваринних організмів
 
Зоологія – наука про тварин – один з розділів біології. Вона вивчає видовий склад тварин, їхні морфологію, життєдіяльність, поширення, індивідуальний та історичний розвиток, взаємовідносини із середовищем існування, поведінку тощо. Одним із завдань зоології є розробка способів охорони й перетворення тваринного світу з метою задоволення потреб людства.
У XX ст. із зоології виділились окремі дисципліни: протозоологія, яка вивчає найпростіших, гельмінтологія – паразитичних червів, або гельмінтів, арахнологія – павукоподібних, ентомологія – комах, іхтіологія – риб, орнітологія – птахів, теріологія – ссавців, і багато інших.
На земній кулі немає такого місця, де б не жили ті чи інші представники тваринного світу. Вони пристосувались жити на поверхні Землі та в її верхніх шарах, у повітрі і воді. Багато видів тварин пристосувались паразитувати в організмі або на організмі рослин, тварин і людини.
Тварини різняться своїм способом життя і будовою. Одні з них мають великі розміри (наприклад, довжина деяких видів китів досягає 30 м), інші – мікроскопічні організми (різні види найпростіших).
 
1. Значення тварин у природі й житті людини
 
Як у природі, так і в житті людини тварини мають величезне значення. Вони постачають продукти харчування для людей і сировину для промисловості. Тварин використовують як робочу худобу, як моделі для вивчення хвороб та лікування їх, від них отримують імунну сироватку. Багато видів комах запилюють рослини, підвищуючи врожай сільськогосподарських культур. Птахи знищують комах – шкідників лісів, парків, полів. Тварини очищують водойми, беруть участь в утворенні грунту, знищенні трупів тварин і решток рослин. Серед тварин багато шкідників сільського господарства (членистоногі, гризуни), збудників та переносників хвороб.
Під час створення нових систем, механізмів і приладів використовують принципи будови й функції організмів тварин (а іноді й рослин), які вивчає наука біоніка (гр. bios – життя).
Для раціонального використання різних корисних тварин, і ефективної боротьби з шкідниками потрібно вивчати особливості їхньої біології в конкретних умовах зовнішнього середовища. Наприклад, до останнього часу вважалось, що всі хижаки завдають шкоди людині, і їх знищували. На підставі ретельного вивчення поведінки різних хижаків було встановлено, що вовки насамперед знищують слабких і хворих тварин, а птахи – гризунів, які завдають багато шкоди лісовому й сільському господарству. Тому певний рівень чисельності хижаків необхідний для нормального існування біоценозів.
 
2. Подібність та відмінність тварин і рослин
 
У зв'язку з тим, що тварини й рослини виникли від одного предка, між ними є багато подібних рис як у морфології, так і в життєдіяльності. Організми тварин і рослин складаються з клітин, які формують тканини, органи і системи органів. До складу клітин як тварин, так і рослин входять білки, жири, вуглеводи та інші складні органічні речовини. Для рослин і тварин характерні: обмін речовин, що забезпечує самооновлення, живлення, дихання, ріст, розмноження, подразливість, рух.
Особливе місце посідають організми, здатні живитися змішано (міксотрофно). Наприклад, евглена зелена на світлі живиться як рослина, а в темряві – як тварина. Деякі комахоїдні рослини, а також рослини-напівпаразити та інші, можуть живитися не лише автотрофно, а й гетеротрофно. Такий спосіб живлення свідчить про значну подібність рослинних і тваринних організмів. Про це саме свідчить подібний гетеротрофний тип живлення у різних груп живих організмів (людина і тварина, з одного боку, і більшість бактерій, грибів – з іншого).
Проте між рослинами і тваринами є істотні відмінності (табл. 1).
 
Таблиця 1
Основні відмінності між тваринами і рослинами
Тварини Рослини
Переважна більшість видів живиться гетеротрофно. Окремі види – міксотрофно (евглена зелена та інші джгутикові, що містять хлорофіл) Величезна кількість видів зелених рослин живиться автотрофно – фототрофи і деякі види бактерій – хемотрофи
Пластид у клітинах відсутній Клітини мають пластиди
Клітинного соку немає. У найпростіших є лише дрібніші вакуолі, які виконують травну й видільну функціїУ клітинах значні за об'ємом вакуолі, заповнені клітинним соком
У переважній більшості випадків захоплення їжі відбувається активно; їжа перетравлюється в травній системі або в травних вакуолях внутрішньоклітинноОрганів травлення немає, поживні речовини надходять в організм рослини осмотичним шляхом
Активно рухаються. Якщо прикріплені до субстрату, то це є вторинним пристосуванням. Є амебоїдний, джгутиковий, війчастий і м'язовий рухиЗа невеликим винятком (бактерії та деякі інші види рослин) до активного руху не здатні і частіше прикріплені до субстрату. Є ростові й тургорні рухи
Подразливість у вигляді таксисів і рефлексів
(безумовних і умовних) Подразливість у вигляді тропізмів і настій,
нутацій
Тканини: епітеліальна, сполучна, м'язова,
нервоваТканини: епітеліальна, твірна, основна,
провідна, механічна
Є клітинна мембранаКрім клітинної мембрани є товста й щільна оболонка, що складається з целюлози (клітковини) 
Мінеральні солі в цитоплазмі перебувають у розчиненому станіМінеральні солі можуть перебувати в цитоплазмі і у вигляді кристалів
Запасні вуглеводи у вигляді глікогену Запасні вуглеводи у вигляді крохмалю
Перетинка між дочірніми клітинами після мітозу виникає шляхом утворення кільцеподібної перетяжкиПеретинка виникає шляхом розростання її від центру клітини
 
3. Класифікація тварин
 
В основу класифікації покладено філогенетичні відносини між тваринами, подібність їх за морфологічними, фізіологічними, екологічними та іншими ознаками. Така класифікація називається систематикою тварин і є одним із розділів зоології.
В біології однією з вищих таксономічних категорій (рангів) є царство (лат. regпит) :
1. Згідно з новою системою органічного світу, усі організми поділяють за відсутністю або наявністю в їхніх клітинах сформованого ядра відповідно на два надцарства – прокаріот і еукаріот. Надцарство прокаріот включає одне царство – дріб'янки, а надцарство еукаріот об'єднує три царства – рослини, гриби і тварини.
Таксони – (гр. taxis – розміщення, порядок) – групи споріднених організмів, яким можна надати певну таксономічну категорію (вид, рід, родина і т. д.).
На Землі налічується близько 1, 5 млн. видів тварин, які об'єднують у царство Тварин. До нього входить понад 20 типів, які об'єднують у два підцарства: одноклітинні і багатоклітинні. Кожне з цих підцарств поділяють на типи, класи, ряди, родини, роди і види. Багатоклітинні є двошарові (губки, кишковопорожнинні) та тришарові (решта). У двошарових, під час зародкового розвитку утворюється два шари (зародкові листки) : ектодерма і ентодерма, у тришарових – три зародкові листки: ектодерма, ентодерма і мезодерма. Губки та кишковопорожнинні мають променеву симетрію тіла; решта багатоклітинних – двобічну (білатеральну) симетрію. Через тіло променево-симетричних можна провести кілька площин симетрії, а через тіло двобічносиметричних – лише одну площину, яка поділяє їхній організм на дві частини, що дзеркально відбивають одна одну. Деякі двобічносиметричні тварини, в зв'язку з особливостями способу життя, втрачають двобічну симетрію тіла (черевоногі молюски, голкошкірі).
Двобічносиметричні тварини, за способом утворення рота в період ембріонального розвитку, поділяють на первинноротих (плоскі й кільчасті черви, молюски, членистоногі) і вторинноротих (голкошкірі, хордові). Тварин можна розподілити і за порожнинами тіла. До первиннопорожнинних відносять круглих червів, до вториннопорожнинних – кільчастих червів, голкошкірих та хордових. У молюсків вторинна порожнина редукована, у членистоногих – зливається із залишками первинної порожнини тіла, утворюючи порожнину двоякого походження – міксоцель.
2. Найбільша одиниця зоогеографічного районування земної кулі. Зокрема, сушу підрозділяють на 4 царства (геї) : Арктогея, Неогея, Нотогея і Палеогея. Світовий океан ділять на З царства: царство холодних і помірних морів Північної півкулі, Тропічне царство і царство холодних і помірних морів Південної півкулі.
Наступний таксономічний ранг підцарства – тип (гр. typos – відбиток, форма, тип) – вища систематична категорія, що об'єднує близькі (споріднені) класи тварин. Організми, які належать до одного типу мають спільний план будови. Часто тип поділяють на вищі ніж класи таксони – підтипи – проміжний таксон між класом і типом, що об'єднує ряд класів (наприклад, підтипи безчерепні, личинкохордові, хребетні).
Таксон, що об'єднує ряд класів у межах типу – надклас (лат. – superclassis). Наприклад, надклас риб.
Клас (лат. classis) – систематична категорія, що об'єднує споріднені ряди тварин.
Проміжний таксон між класом і рядом, що об'єднує кілька рядів – підклас (лат. – subgenus), наприклад, підклас Первозвірі, Справжні звірі та ін.
Кілька рядів у межах класу може об'єднувати і такий таксон як надряд (лат. superordo).
Таксон ряд (лат. ordo) об'єднує споріднені родини тварин. Наприклад, до ряду Горобцеподібні входять родини Жайворонкові, Ластівкові та ін. Близькі ряди становлять клас.
Родина (лат. – familia) – таксон, що об'єднує споріднені роди. Кількість родів, що входять до складу різних Родин коливається від одного до кількох сотень. Великі родини іноді поділяють на підродини. Споріднені родини об'єднують у ряди.
Рід (лат. genus) - таксон, що об'єднує близько споріднені, зв'язані спільним походженням, види. Види одного роду схожі між собою морфологічними та іншими особливостями. Кожний рід об'єднує багато або кілька видів, є роди представлені одним видом. Близькі роди об'єднують в родини.
Основною одиницею (таксоном) біологічної систематики є вид (лат. species) – якісний етап в еволюції.
Вид – сукупність особин, які в процесі розмноження дають плодючих нащадків, населяють певний ареал, володіють спільними морфо-фізіологічними ознаками і біологічно ізольовані в природі від інших подібних сукупностей. Вид – генетично закрита (або генетично стійка) система. Перше визначення виду належить Дж. Рею. Ч. Дарвін у праці «Походження видів» переконливо спростував зею незмінності видів.
У свою чергу, сукупність організмів одного виду, які займають певну територію в межах ареалу виду, і мають характерні для них морфологічні, фізіологічні та інші особливості становлять таксон підвид (лат. subspecies). Назва підвиду тринарна слів (складається з трьох), з яких перше означає рід, друге – вид, третє – підвид (наприклад, білка звичайна карпатська – Sciurus vulgaris carpathicus).
 
4. Основні морфо-фізіологічні рівні тваринних організмів
 
Травна система
 
Це сукупність органів, що забезпечують переробку й засвоєння поживних речовин організмом тварини. У більшості найпростіших, функції органів травної системи виконують травні вакуолі (наприклад, у амеби), а в деяких (наприклад, у туфельки) є певні ділянки, через які вводиться їжа та виводяться відходи.
У примітивних багатоклітинних (губок, війчастих червів) їжа перетравлюється окремими клітинами. У кишковопорожнинних травна система представлена різноманітними гастральними (травними) порожнинами. У багатьох безхребетних (червів, молюсків, членистоногих) травна система має вигляд трубки, що з'єднана із зовнішнім ротовим середовищем і анальним отвором, та диференційована на передній, середній і задній відділи. У хребетних будова травної системи. ускладнюється: передній відділ травної трубки диференціюється на ротову порожнину, глотку і стравохід. З середньої частини травної трубки утворюються шлунок, тонка кишка, печінка і підшлункова залоза, а із задньої – товста кишка і пряма кишка з анальним отвором.
Сукупність процесів, що забезпечують механічну і хімічну обробку їжі в організмі тварини, в результаті чого складні хімічні речовини перетворюються на прості, що легко засвоюються організмом – називається травлення. Розрізняють травлення:
- внутрішньоклітинне (перетравлення їжі всередені клітин, часто в травних вакуолях; характерне для найпростіших, частково для губок, кишковопорожнинних, вийчастих червів і деяких молюсків) ;
- позаклітинне (перетравлювання їжі в особливих порожнистих органах (травній системі) на значній віддалі від клітин, що секретують ферменти; характерне для хребетних і більшості безхребетних. Воно завершується пристінковим (мембранним) травленням і всмоктуванням) ;
- позакишкове (перетравлювання їжі (здобичі, жертви) поза кишечником тварини, відригнутою або впорскнутою в неї слиною і травним соком; властиве для деяких комах (тарганів, хижих турунів, жуків-плавунців) і павукоподібних).
Сприймають хімічні (смакові) подразнення органи смаку. У багатьох безхребетних вони є також органами нюху і розташовані всередині стравоходу, на щупальцях, антенах, ротових придатках, лапках ніг. У хребетних смакові органи представлені смаковими сосочками, що розташовані головним чином на язиці, у ротовій порожнині і в глотці, а також можуть бути (наприклад, у кісткових риб) на губах, вусиках, зябрах, плавцях і по всій поверхні тіла.
 
Видільна система
 
Або екскреторна система – система органів, основна функція яких зводиться до виведення з організму залишків води, кінцевих продуктів обміну, солей та отруйних речовин. В одноклітинних виділення здійснюється шляхом дифузії або скоротливою вакуолею. У губок, кишковопорожнинних і голкошкірих продукти обміну виділяються всією поверхнею тіла. У нижчих червів видільну функцію виконують протонефридії, у кільчастих червів – метанефридії, у комах – мальпігієві трубочки, у ракоподібних – антенальні і максилярні залози, у безчерепних (ланцетника) – нефридії. У хребетних формується парний орган виділення – нирки. В еволюційному ряді хребетних, як і при індивідуальному розвитку вищих хребетних, спостерігається поступова зміна трьох типів нирок – пронефроса, мезонефроса і метанефроса.
 
Дихальна система
 
Дихання – сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження в організм кисню, використання його клітинами й тканинами для окислення органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів) і виділення з організму вуглекислого газу. Дихання забезпечує організм необхідною для його життєдіяльності енергією. Одноклітинні та найпростіші багатоклітинні тварини дихають через усю поверхню тіла (дифузне дихання). У більшості інших тварин є спеціалізовані дихання органи (зябра, трахеї, легені).
 
Рис. 1. Органи дихання:
А – зовнішні зябра:
1 – кільчастого черв'яка;
2 – саламандри;
Б – внутрішні зябра риби;
В – трахеї комахи;
Г – легені людини.
 
Органи тварин, за допомогою яких відбувається обмін газів між організмом і навколишнім середовищем наведено на рис. 1. Так, дихання у воді забезпечують зябра (у риб, майже у всіх личинок і деяких дорослих земноводних, у більшості молюсків, окремих членистоногих і деяких червів), а в повітрі – трахеї (у більшості членистоногих) і легені (у більшості дорослих земноводних, у всіх плазунів, птахів і ссавців). Допоміжними органами дихання у тварин є шкіра, плавальний міхур, ротова порожнина, легеневі мішки тощо. Вперше дихальні органи у вигляді зябр виникли у кільчастих червів. Зябра, легені та плавальний міхур риб розвиваються з випинів переднього відділу кишки.
Зябра являють собою тонкостінні вирости тіла, з густою сіткою кровоносних судин. Зябра поглинають розчинений у воді кисень та виділяють вуглекислий газ. У безхребетних зябра зовнішні – перисті, гребінчасті або нитчасті вирости на різних ділянках тіла. У хордових зябра завжди пов'язані з глоткою. У риб зябра – складчасті вирости (зяброві пелюстки) на перегородках між зябровими щілинами (у акул), або безпосередньо на зябрових дужках (у костистих риб).
Трахеї – органи повітряного дихання членистоногих (первиннотрахейних, багатоніжок, комах, деяких павукоподібних). Трахеї представлені тонкостінними розгалуженими хітиновими трубочками, що пронизують тіло тварини і відкриваються назовні отворами – дихальцями, або стигмами.
Легені – парний орган повітряного дихання наземних хребетних і деяких риб (дводишні, кистепері, багатопероподібні). У легенях відбувається газообмін між вдихуваним повітрям і кров'ю. У риб і земноводних легені – лише додатковий орган дихання, оскільки у перших наявні також зябра, а в других важливе значення має шкірне дихання. Це також органи дихання у деяких безхребетних, наприклад, у молюсків – частина мантійної порожнини.
 
Кровоносна система
 
Це – система судин і порожнин, по яких циркулює кров чи гемолімфа. Є два типи кровоносних систем: незамкнена кровоносна система (властива більшості безхребетних) і замкнена кровоносна система (характерна для немертин, кільчастих червів, хребетних). Найпростіша кровоносна система у немертин, а найскладніша у хребетних. Складовими частинами кровоносної системи в останніх є серце і кровоносні судини (артерії, вени, капіляри) з щркулюючою в них кров'ю. Залежно від пособу дихання (зябрами чи легенями) система судин представлена одним або двома колами кровообігу. У хребетних від кровоносної системи відокремлюється лімфатична система.
 
Рис. 2. Кровообіг:
А – ссавці;
Б – земноводні;
В – риби:
а – мале коло кровообігу;
б – велике коло кровообігу;
1 – передсердя;
2 – шлуночок;
3 – праве передсердя;
4 – ліве передсердя;
5 – правий шлуночок;
6 – лівий шлуночок.
 
Роботою серця або пульсацією судин у кровоносній системі здійснюється кругообіг (рис. 2) : при зябровому диханні – по одному колу; при при легеневому диханні у наземних хребетних по двох колах – великому і малому.
Органами кровоносної системи є серце і кровоносні судини. Процес утворення, розвитку й дозрівання формених елементів крові (клітин крові) називається кровотворення або гемопоез. У безхребетних кровотворення здійснюється в рідинах, що заповнюють порожнини тіла або безпосередньо в крові, а в хребетних
- у кровотворних органах (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, вилочкова залоза, нирки, печінка),
звідки у кров надходять звичайно зрілі клітини.
 
Нервова система
 
Це сукупність структур в організмі тварин, що здійснюють взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем. В процесі еволюції будова і функції нервової системи вдосконалюються. В одноклітинних і нижчих багатоклітинних (губок) нервова ситема не розвинена. У нижчих кишковопорожнинних (гідри) є розсіяні в тілі нервові клітини (нейрони) і нервові волокна, що утворюють сітку (дифузну нервову ситему). У вільноплаваючих кишковопорожнинних нервові клітини утворюють зв'язані один з одним нервові вузли (ганглії) ; утворюється дифузно-вузлова нервова ситема. Кільчастим червам, членистоногим, голкошкірим і молюскам властива вузлова нервова ситема, нервові клітини якої зосереджені у вузлах, з'єднаних нервовими волокнами між собою, з рецепторами і виконавчими органами. У хребетних розрізняють центральну нервову систему – головний мозок, спинний мозок і периферичну нервову систему. Виділяють також вегетативну нервову систему. Основними структурно-функціональними елементами нервової ситеми є нейрони, що разом з нейроглією утворюють нервову тканину. В основі діяльності нервової ситеми лежать рефлекси. Головні процеси, що відбуваються в нервовій ситемі – збудження і гальмування. Основна тканина нервової ситеми (нервова тканина) складається з нейронів і нейроглії. Нервова тканина виконує функції сприйняття подразнень і проведення збудження. В період зародкового розвитку утворюється з ектодерми.
Основна частина нервової системи тварин (центральна нервова система) складається з нервових клітин (нейронів), з'єднаних відростками у морфо-функціональні структури. У безхребетних центральна нервова система представлена системою тісно пов'язаних нервових вузлів (гангліїв), а в хребетних – головним і спинним мозком. Центральна нервова система утворює єдине ціле з периферичною нервовою системою, і через чутливі (аферентні) і рухові (еферентні) нервові волокна пов'язана з усіма органами і тканинами. Основними функціями центральної нервової системи є сприйняття, переробка, передавання і зберігання інформації про зовнішнє середовище і зміни в органах і тканинах організму, регуляція діяльності всіх його систем і здійснення взаємодії між ними, забезпечення цілісності організму. Функції центральної нервової системи здійснюються за допомогою рефлексів, матеріальною основою для яких є рефлекторна дуга- сукупність нервових утворів, що здійснюють певний рефлекс. У свою чергу, рефлекси – це реакції організму на подразнення, що відбуваються за участю центральної нервової системи. Рефлекси можуть виникати в будь-якому органі у вигляді підсилення чи послаблення його діяльності. Розрізняють рефлекси безумовні – природжені та умовні, що виробляються в процесі життя.
Складними безумовними рефлексами є інстинкти – сукупність складних природжених актів поведінки тварин, що виникають у відповідь на дію подразників. Інстинкти поділяють на такі основні групи: харчові, захисні, статеві, батьківські та групові. Інстинкт є наслідком еволюції, однією з форм пристосування тварин до умов життя, до виживання і відтворення виду.
Переферична нервова система, що є частиною нервової системи хребетних, складається зі спинномозкових і черепномозкових нервів, вегетативних гангліїв, нервових ланцюжків і сплетень, що містятяться в органах і тканинах організму, і сполучені з головним і спинним мозком. Основною функцією переферичної нервової системи є передача нервових імпульсів.
Вегетативна нервова система хребетних тварин – рефлекторно регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, органів чуття, гладеньких і частково поперечносмугастих м'язів, а також обмін речовин в організмі. Вегетативна нервова система складається з вегетативних центрів головного мозку і спинного мозку, периферичних нервових вузлів і нервових волокон. Поділяється на симпатичну і парасимпатичну нервові системи.
У високорозвинених тварин нервовій регуляції підпорядкована гуморальна регуляція – координація процесів життєдіяльності в організмі через кров, лімфу і тканинну рідину за допомогою біологічно-активних речовин (здебільшого гормонів).
 
М'язова система
 
М'язову систему організму тварин становить сукупність м'язів (мускули). М'язи здійснюють переміщення тіла в просторі, зміщення одних його частин відносно інших, фіксацію їх положення, рух шкіри і т. д. Найпримітивніші м'язи у кишковопорожнинних (ще не відособлені від клітин епітелію). У червів, молюсків і членистоногих вони повністю відокремлені і диференціюються на гладенькі (непосмуговані) і поперечносмугасті (посмуговані). У хребетних розрізняють соматичні (скелетні) м'язи, що закріплюються на скелеті, вісцеральні м'язи, що містяться у стінках трубчастих внутрішніх органів, і м'язи серця. Роботу м'язів регулює нервова система. Основну масу м'язів становить м'язова тканина, що характеризується здатністю до скорочення. Розрізняють м'язову тканину посмуговану, непосмуговану (гладеньку) та з подвійною косою посмугованістю. Посмугована м'язова тканина поділяється на скелетну і серцеву.
 
Статеве розмноження
 
Це спосіб розмноження організмів, при якому нова особина розвивається із зиготи, яка виникає внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет). Статеве розмноження властиве представникам усіх типів тварин. Характерною формою статевого розмноження в одноклітинних є постійне (копуляція) або тимчасове (кон'югація) злиття двох клітин, при якому відбувається обмін ядерною речовиною та цитоплазмою. Розрізняють три форми статевого розмноження: ізогамію, анізогамію та оогамію. Особливою формою статевого розмноження є партеногенез, при якому нова особина розвивається із незаплідненої яйцеклітини чи рідше із сперматозоїда.
Відмінність між самцями і самками у роздільностатевих видів, що стосується головним чином будови статевих органів, а також вторинних статевих ознак, безпосередньо не зв'язаних з актом розмноження (наприклад, більші розміри самців, ніж самок, наявність рогів у самців і відсутність їх у самок, яскравіше забарвлення певної статі і т. д.) – носить назву статевий диморфізм.
Органи, в яких утворюються статеві клітини – гамети (яйцеклітини і сперматозоїди) і статеві гормони, вперше з'являються в кишковопорожнинних. Розрізняють чоловічі статеві залози – сім'яники і жіночі статеві залози – яєчники. У гермафродитних тварин (наприклад, цестод, трематод та ін.) в одній і тій же особині розвиваються чоловічі та жіночі статеві залози (гермафродитна залоза).
Жіночі і чоловічі статеві органи можуть бути розміщені в одній особині (гермафродити) або у різних особин - самця і самки (роздільностатеві тварини). До статевих органів належать статеві залози (гонади), статеві протоки (сім'япроводи і яйцеводи), додаткові утвори (різні залози, сім'яні сумки, сім'яприймачі, пристосування для виношування зародків) та копулятивні органи. Складність будови статевих органів у різних груп тварин неоднакова. Губки відокремлених статевих органів не мають: статеві клітини (сперматозоїди і яйцеклітини) у них розвиваються в мезоглеї відповідної особини. Найпростіші статеві органи у кишковопорожнинних, представлені лише статевими залозами. В процесі еволюції хребетних іде ускладнення статевих органів.
Деяким тваринам властиве нестатеве розмноження (вегетативне), при якому організм утворюється із частини материнського. Вегетативне розмноження тварин здійснюється поділом (найпростіші), пупкуванням (найпростіші, губки кишковопорожнинні та ін.) та фрагментацією (крайній вираз регенерації, коли із частини організму відтворюється цілий організм – черви, морські зірки).
Фото Капча