Суспільне здоров’я та показники здоров’я населення

У персоналу систематично перевіряють стан здоров'я. Хворих та бацилоносіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні сестри та санітарки, перед тим як розпочати роботу, переодягаються у лікарняну форму в окремих, відведених для цього приміщеннях (кімнатах). Персоналу не дозволяється виконувати свої функції у взутті та одязі, яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри або санітарки повинен бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані, волосся – сховане під косинку чи шапку, взуття -м'яке та чисте. Прикраси на руках (пальцях) та манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. Приємний вигляд персоналу справляє на хворих добрий вплив, створює у них оптимістичний настрій. Гігієна персоналу має виняткове значення для запобігання внутрішньогоспітальній інфекції. Дотримання медичними сестрами правил санітарії та асептики під час виконання своїх обов'язків (використання рукавичок під час проведення всіх процедур, які можуть сприяти перенесенню інфекції від одного хворого до інших, миття рук після кожної лікувальної процедури, недопущення використання нестерильних інструментів та приладів під час виконання інвазивних та внутрішньоорганних процедур – ін'єкції, промивання шлунка, постановка клізми, перев'язка тощо) та максимальне використання інструментів, одягу, приладів одноразового користування та інше – найважливіші заходи запобігання поширенню внутрішньогоспітальної інфекції.

Гігієна хворого може бути на належному рівні лише за умови дотримання гігієни його ліжка, постілі, білизни, одягу, засобів догляду та транспортування, тобто усього, що оточує хворого. Ліжка хворих щоденно протирають вологими чистими ганчірками і періодично дезінфікують 3% розчином хлораміну або лізолом. Каталки і носилки повинні бути чистими, а у разі забруднення їх виділеннями – продезинфікованими. Перед транспортуванням хворих каталки або носилки застеляють сухим чистим простирадлом. Хворого під час перевезення (перенесення) теж накривають чистим простирадлом або ковдрою.

Важливою і технічно складною є заміна натільної і постільної білизни у дитини. Найчастіше це роблять молодші медсестри. Натільну білизну, зокрема сорочку, на лежачому хворому зміняють наступним чином. Спочатку згортають її на спині, а потім і спереду, до рівня лопаток та пахвових ділянок. Після цього піднімають голову хворого, перетягують сорочку через неї, звільнивши спочатку тулуб, і лише після цього знімають з рук по черзі. Якщо сорочка простора, то її, після піднімання тулуба, можна зняти спочатку окремо з кожної руки, а потім, після підняття голови хворого, перевести через голову і звільнити тулуб. Надягають сорочку інакше – спочатку її протягують через голову на шию, після чого по черзі натягують рукави на руки і опускають униз на тулуб, тягнучи за нижній край і одночасно піднімаючи грудний відділ тулуба. Це робить або друга медична сестра, або одна й та сама другою рукою.

Харчування хворих дітей (поряд зі спеціальними медичними заходами) є важливим лікувальним заходом, обов'язковою умовою ефективного лікування. Хвороба завжди призводить до порушення обміну речовин, зокрема, до активізації катаболічних процесів – процесів розпаду речовин, і навпаки, до зниження анаболічних, відновних.

Зміщення рівноваги обміну в бік розпаду та витрат речовин знижує функціональну здатність клітин, органів та тканин організму, в тому числі й захисну, а також спричиняє накопичення в організмі шкідливих проміжних та залишкових продуктів розпаду речовин, створюючи несприятливі умови для подолання хвороби і одужання, тому енергетичні витрати організму, зумовлені хворобою, повинні бути компенсовані будь-яким шляхом. Таких шляхів є два. Основний з них для більшості хворих – природний, ентеральний (надходження поживних речовин через рот і кишечник). Другий шлях – позакишковий, або парентеральний, тобто поживні енергетичні речовини вводяться оминаючи кишечник, в судинне русло, внутрішньовенно. Останній шлях є вимушеним, його застосовують тоді, коли хворий не може їсти внаслідок тяжкого стану або ж йому протипоказано таке харчування з огляду на характер хвороби і операції (може призвести до ускладнень, наприклад, прийом їжі в перші дні після операції на стравоході, шлунку або кишках). Інколи таке харчування неефективне, наприклад, за наявності високих зовнішніх фістул кишечника.

 

 

Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок невиліковної хвороби.

При тривалому процесі вмирання відмічаються наступні етапи:

Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного (70 мм. рт. ст.) ; функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає притомність, артеріальний тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні.

Термінальна пауза триває до хвилини.

Агонія (боротьба). Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з – під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, появляється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин – систолічний артеріальний тиск зростає до 50 – 70 мм. рт. ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах