Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – 1907 роках

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Ялтинської – 26 педагогів. Уряд вважав Всеросійський союз учителів та його відділення на місцях незаконними об'єднаннями і переслідував їх учасників.

Значну революційну активність виявляли учителі, що стояли на позиціях РУП та її наступників. Найбільш поширеним був революційний рух прихильників ліворадикальних українських партій у Полтавській, Київській, Подільській і Волинській губерніях. На Півдні і в Донбасі активнішу революційну діяльність вели ті вчителі, які підтримували програму РСДРП. Частина вчителів відстоювала ідеї інших партій. В революційній діяльності учителів часто поєднувались різні партійні положення, через що чітко встановити належність їх до конкретної партії фактично неможливо.
У різних формах революційної боротьби в 1905 р. взяло участь 254 учителів, приблизно 70, 0% яких пропагували ідеї українських політичних партій.
Поштовх до активізації опозиційного учнівського руху в Україні дав розстріл царськими військами мирної демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 р. У відповідь на неї учні різних середніх навчальних закладів відповіли масовими акціями протесту. До осені 1905 р. проти основ самодержавного ладу виступили вихованці навчальних закладів Одеси, Єлисаветграда, Києва, Катеринослава, Луцька та інших міст України. Помітний вплив на суспільний рух учнівської молоді мали українські партії та РСДРП, які з їх допомогою прагнули нести в маси свої ідеї.
Опозиційна діяльність учнівської молоді значно активізується з вересня 1905 р., а у жовтні набуває все гостріших форм. У першій половині жовтня гімназисти і учні реальних училищ Києва, Полтави, Кременчука, Харкова, Єлисаветграда, Одеси та інших середніх навчальних закладів взяли активну участь у масових страйках робітників і одночасно самі виступали проти самодержавства, за розширення академічних прав, що зачіпали основи державного ладу Російської імперії. Вливаючись у масовий революційний рух, антиурядова діяльність учнівської молоді сприяла появі царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. про надання народу широких політичних прав.
Після появи маніфесту 17 жовтня учнівський рух розколовся. Одна частина учнівської молоді відійшла від протестної політичної діяльності і виступила за підтримку демократичних реформ, інша – стала на шлях гострішої революційної боротьби. У другій половині жовтня – листопаді 1905 р. страйки, політичні демонстрації, самовільні припинення занять з академічними і політичними вимогами учнівської молоді відбулись у Києві, Білій Церкві, Кременчуці, Лубнах, Ніжині, Харкові, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Житомирі, Катеринославі та інших містах України. Частина учнів середніх навчальних закладів взяла безпосередню участь у барикадних боях проти урядових військ. Жодна з політичних сил цього періоду не мала визначального впливу на вихованців середніх навчальних закладів.
У розділі 4 «Опозиційна суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді в 1906 – першій половині 1907 рр. « розглядаються особливості опозиційного суспільно-політичного руху вчителів і учнівської молоді.
Придушення грудневого збройного повстання 1905р. внесло суттєві корективи в опозиційний рух учителів і учнівської молоді. У ньому з'явився цілий ряд особливостей.
Зі зростання національної свідомості українського вчительства поступово реалізується ідея створення Всеукраїнської спілки вчителів для вирішення проблем національної школи зокрема та всього народу в цілому. На початку 1906 р. виникло товариство вчителів-українців Київської губернії, яке очолило в Україні рух за створення такої спілки. Досить активно велась ця робота в Подільській і Полтавській губерніях. У результаті діяльності патріотично налаштованих учителів наприкінці травня 1906 р. була утворена Всеукраїнська учительська спілка, яка мала розгорнути боротьбу насамперед проти русифікаторської політики царизму. Але незабаром через постійні поліцейські репресії спілка припинила своє існування.
Натомість почали створюватись губернські та повітові учительські об'єднання. 5 вересня 1906 р. сформувалась Подільська, наприкінці 1906 – на початку 1907 рр. – Катеринославська, в лютому 1907 р. – Полтавська спілка учителів-українців. Вони помітно вплинули на активізацію антиурядових настроїв учителів, учнівської молоді, інших загонів інтелігенції, селян і міщан.
Характерною особливістю опозиційного суспільно-політичного руху вчителів у 1906 – першій половині 1907 рр. стало тісніше поєднання боротьби за повалення самодержавства і завоювання Україні національно-державних прав. У ньому першорядне місце займали програмні положення українських політичних партій і організацій. Особливою активністю при цьому відзначались вчителі М. Ільяшевич, О. Геращенко, Ф. Яремченко, Є. Кудрицька, О. Пащенко, С. А. Гайдаренко та багато інших. Учителі України вдаються до колективних форм боротьби за національну школу. З вимогою її українізації виступили учасники з'їзду учителів Миргородського повіту Полтавської губернії на початку 1906 р., слухачі літніх педагогічних курсів у Києві та інших учительських зібрань.
До боротьби за національну школу вчителі в 1906 р. закликали учнівську молодь, селян, земства, просвіти, робили тиск на уряд через Державну думу, широко пропагували цю ідею у пресі.
Боротьба учителів за українізацію школи та державні права України не припинялась і в першій половині 1907 р. Її вели представники українських політичних партій В. О. Слюз, М. Желіховський, О. Пащенко, О. Бачинський, П. Батлер, В. Розенфельд, В. Бахір та інші учителі.
Однією з особливостей вчительського руху в 1906 – першій половині 1907 рр. стало різке падіння впливу на нього загальноросійських політичних партій. Серед них чільне місце утримувала РСДРП, прихильники якої з числа учителів діяли в Подільській, Чернігівській, Київській, Харківській, Одеській та інших губерніях України. Їх основна діяльність зводилась до поширення серед населення прокламацій і партійної літератури. Були випадки пропаганди вчителями ідей інших партій. Кількість учасників революційного руху з числа учителів збільшилась.
У
Фото Капча