Система державних видатків в Україні

Розрізняють два правових режими фінансування видатків залежно від суб'єктів, яким надаються кошти для їх функціонування, змісту і порядку затвердження фінансових планів, на підставі яких виділяються з різних джерел асигнування, змісту прав і обов'язків цих суб'єктів, а також за предметно-цільовим скеруванням видатків:

правовий режим фінансування державних і муніципальних організацій, за якими майно закріплюється на праві господарського відання;

фінансування установ і організацій, як державних, так і муніципальних, які від своєї статутної діяльності ніяких доходів не отримують, а повністю фінансуються з державного або місцевих бюджетів, тобто знаходяться на кошторисно-бюджетному фінансуванні.

Після заснування нової суверенної держави Україна, яка поставила собі за мету служити своїм громадянам, у фінансовому праві з'явився ще один правовий режим фінансування видатків – інститут державного кредитування.

В інших підручниках з фінансового права відносини з державного кредитування включаються в інститут державного кредиту. На наш погляд, це різні інститути. Інститут державного кредиту, як ми вже бачили, передбачає регулювання відносин, у яких держава або муніципальні органи виступають позичальниками, а кошти, які надійшли шляхом викупу населенням або юридичними особами державних або муніципальних цінних паперів чи шляхом одержання позичок коштами, стають державним боргом. Зовсім інші відносини виникають при бюджетному кредитуванні. У Законі про Державний бюджет щороку виділяється певна (змінна) сума, яка йде на конкретно визначені цілі: на кредитування пріоритетних галузей народного господарства, на інвестиції агропромислового комплексу (надання кредитів на придбання сільськогосподарської техніки або на фінансову підтримку через механізм здешевлення кредитів комерційних банків, на житлове будівництво на селі, військовослужбовцям, молодим сім'ям, на одержання освіти).

Державу турбує доля молоді, яка хоче здобути освіту, але не може сплатити вартість навчання у вузах, коледжах, технікумах. Бажаючим надаються кредити на навчання1.

Держава також піклується про житло для молоді. Не може держава забезпечити родини і одинаків молодого віку гарними квартирами, тому і надає пільгові довгострокові державні кредити молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям2.

Однак з фінансовими органами, які виконують бюджет, у кредитні відносини позичальники не вступають. Безпосередньо надання кредитів на будівництво (реконструкцію) і придбання житла здійснюють регіональні відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Цей Фонд інвестує житлове будівництво за рахунок бюджетних коштів, первинних внесків позичальників, а також коштів, повернутих позичальниками3.

Відносини, що виникають з державного кредитування, мають складний характер, але вони безпосередньо стосуються фінансово-правового інституту кредитування, оскільки виникають на стадії виконання державного бюджету по видатках.

Але ці відносини не вписуються ні в один правовий режим бюджетного фінансування. Мова йде про нові відносини, які з'явилися на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні. Із бюджетними відносинами їх поєднує те, що кошти плануються і виділяються з бюджету, але не беззворотно, як при фінансуванні. Крім того, як і банківські кредити, бюджетні можуть надаватися відплатно, але можуть надаватися і безвідплатно, тобто при бюджетному кредитуванні існує зовсім особливий правовий режим. Але цей фінансово-правовий інститут має своє майбутнє, про що свідчить практика країн з розвиненою ринковою економікою.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити видатки державного і місцевих бюджетів як засновані на фінансово-правових нормах прямі планові витрати держави і місцевих органів самоврядування, пов'язані з їх функціонуванням, що покриваються за рахунок бюджетних асигнувань і незалежно від скерування здійснюються на засадах, установлених державою.

 

1.2 Основні принципи бюджетного фінансування

 

Бюджетне фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного фінансування поряд із загальними принципами здійснення видаткової політики. Винятком із загального правила є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних із стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяються як з місцевих, так і з державного (зокрема, з Резервного фонду Кабінету Міністрів України) бюджетів.

Ще одним спеціальним принципом бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.

Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 86 Бюджетного кодексу України розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. З бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів.