Система державних видатків в Україні

Кошторис складається з статей, кожна з яких вміщує однорідну групу видатків, що мають суворо обов'язковий характер, і не підлягає змінам, оскільки відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про Державний бюджет або рішеннями про місцевий бюджет.

Обсяг бюджетних асигнувань у кошторисі засновується на:

а) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності установ (оперативно-сітьові показники) ;

б) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники характеризують профільну діяльність установи (наприклад, кількість студентів) і загальні показники, що характеризують будову установи (площа, кубатура тощо).

Статті видатків складаються на підставі норм витрат, тобто єдиних типових вимірів кошторисних витрат однорідних установ.

У кошторисі вміщуються бюджетні призначення – суми коштів, які затверджені у відповідному бюджеті, з якого фінансується установа, і асигнуються головним розпорядникам коштів для виконання повноважень, установлених в актах, що визначають компетенцію установи (статутах, положеннях тощо).

Кошторис має дві складові (ст. 51 Бюджетного кодексу) – загальний фонд, який включає надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків установи за повною економічною класифікацією на виконання усіх функцій цієї установи; спеціальний фонд, який включає надходження із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення. У цю частину кошторису можуть включатися заходи, пов'язані із виконанням установою основних заходів.

За скороченою формою економічної класифікації видатків складається помісячний розподіл видатків установи та їх асигнування з загального фонду бюджету. Установа може брати зобов'язання профінансувати протягом року видатки, пов'язані з її функціонуванням, тільки за умов затвердження їх в кошторисі для загального фонду.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з ним. Надходження в обох складових кошторису за бюджетними запитами визначаються у державному або місцевих бюджетах. Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи та організації. За основу беруться показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по вузах – кількість студентів; по лікарнях – кількість ліжок.

Середньорічні показники установи розробляють самі, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту.

Головний розпорядник бюджетних коштів, розпорядники вищого рівня складають на підставі індивідуальних кошторисів кожної бюджетної установи і планів асигнувань зведені кошториси та плани асигнувань і подають їх у відповідні фінансові органи. Зведені кошториси не затверджуються.

У тижневий строк після опублікування відповідних актів про бюджет фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки. Лімітна довідка – це індивідуальний правовий акт, який містить затверджені бюджетні асигнування (бюджетні призначення) та їх місячний розподіл й інші показники, що визначаться на підставі нормативів. Лімітна довідка, видана фінансовими органами, слугує підставою для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

У тритижневий термін після одержання лімітних довідок головні розпорядники бюджетних коштів подають фінансовим органам документи, необхідні для затвердження річного розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету.

Затверджений Мінфіном України річний розпис призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету передається Державному казначейству, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги, що є підставою для затвердження кошторисів.

Важливим при складанні кошторисів є нормування витрат, яке забезпечує однаковий рівень задоволення однотипних потреб установи.

Існують матеріальні, фінансові та бюджетні норми. Норма витрат – це величина витрат на розрахункову одиницю. Матеріальні норми – це кількість матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру (кількість електроенергії на освітлення 1 м2 площі, набір продуктів на хворого на день тощо). Якщо матеріальну норму перевести за діючими цінами, ми одержимо фінансову норму, яка може бути і бюджетною, якщо в цій установі всі витрати покриваються з бюджету. Якщо ж ця установа може додавати на витрати позабюджетні кошти, то фінансова норма буде бюджетна і позабюджетна.

За методами побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні (на окремі види витрат: опалення, освітлення, водопостачання) ; комбіновані, що об'єднують різні види витрат: навчальні, канцелярські тощо; укрупнені, що відображають вартість утримання однієї установи (клуб, лікарня, школа).

За юридичними властивостями норми поділяють на обов'язкові, встановлені компетентними владними органами (ставки заробітної плати, норми харчування тощо), розрахункові, які визначає сама установа, виходячи із звітних даних за минулі періоди.

Залежно від бази розрахунків розрізняють узагальнені і постатейні нормативи. Узагальнені нормативи – це обсяг витрат за всіма статтями видатків на певний виробничий (за профілем установи) показник. Наприклад, норми витрат на охорону здоров'я на одного жителя. Постатейні нормативи показують норми витрат у розрізі окремих статей. Наприклад, норма витрат на харчування у лікарнях на одного хворого.

Нормативи поділяються за методом обчислення на:

розраховані на підставі фізіологічних потреб (на харчування, на освітлення) ;

розраховані на підставі статистичних спостережень.

Виділення з бюджету асигнувань дає право розпоряднику бюджетних коштів брати зобов'язання на витрачання коштів для фінансування видатків очолюваної ним установи.

Видатки бюджетних установ поділяються на 2 групи: капітальні і поточні. Капітальні – це видатки розвитку, а поточні, в свою чергу, поділяються на адміністративно-господарські і операційні. Адміністративно-господарські – це видатки на утримання апарату управління, господарського і обслуговуючого персоналу, відрядження, придбання інвентарю тощо. Операційні