Системи комутації в електрозв’язку

 

Загальна схема відображає такі складові частини системи комутації: абонентські лінії, абонентські концентратори, з’єднувальні лінії, мультиплексори, мультиплексовані лінії, центральне комутаційне поле (рис.2.1). Ця схема потрібна для виконання таких елементів розрахунку: розподіл втрат телефонного сполучення, розрахунок кількості абонентів на одному концентраторі, розрахунок коефіцієнта мультиплексування, розрахунок кількості ліній первинного доступу та мультиплексованих ліній.

Проаналізуємо цю схему. Починаємо, як звичайно, з абонентів. Абонентські лінії підключаються до концентратора – на його вході „n” ліній базового доступу з пропускною здатністю 48 Кб/с (для нашого варіанту), а на виході – 1 лінія первинного доступу з пропускною здатністю 2048 Кб/с. Просто поділити 2048 на 48 і отримати 42.7 – буде неправильно, тому що не всі абоненти водночас вимагають обслуговування; треба враховувати інтенсивність телефонного навантаження. З урахуванням цього кількість абонентів, підключених до одного концентратора, буде набагато більша, а економічна ефективність такої системи комутації – вища.

 

Рисунок 2.1 -  Загальна схема системи комутації

Далі лінії первинного доступу підключаються до мультиплексора. На його вході „v” ліній з пропускною здатністю 2048 Кб/с, а на виході – одна мультиплексована лінія. Яка пропускна здатність мультиплексованої лінії –залежить від швидкодії Т-елементів центрального комутаційного поля, це буде визначено далі, а тут можна зауважити, що мультиплексор об’єднує лінії без урахування їхньої зайнятості. З цього виходить, що пропускна здатність мультиплексованої лінії є простою арифметичною сумою пропускної здатності всіх ліній первинного потоку, підключених до одного мультиплексора, на відміну від абонентського концентратора.

Далі мультиплексовані лінії потрапляють до центрального комутаційного поля, яке виконує основну задачу: підключає канальний інтервал мультиплексованого потоку, який відповідає конкретному вхідному абоненту, до потрібного йому вихідного потоку, точніше, до одного з канальних інтервалів, через які може відбутися з’єднання з потрібним йому абонентом.

З виходу ЦКП мультиплексовані лінії потрапляють на демультиплексори, які поділяють вихідний потік на кілька первинних потоків, кожний з яких іде на свій абонентський концентратор. Очевидно, що для сполучення з потрібним абонентом може бути надано не будь-який канальний інтервал у мультиплексованому потоці, а тільки той, який буде на демультиплексорі виділено та спрямовано у потрібному напрямку на потрібний концентратор.

Параметри цієї схеми залежать від того, яка імовірність відмови в обслуговуванні телефонного сполучення припустима для нашої системи. Наскрізна ймовірність задана – 0,002, але вона складається з кількох елементів, втрат на окремих ділянках. Для розподілу втрат телефонного сполучення зручно відобразити схему у вигляді одного розмовного тракту, або, як кажуть телефоністи, „одного шнура” (рис.2.2). Умовно можна поділити весь тракт на три ділянки. Перша – від абонента до центрального комутаційного поля, вона відповідає ступеню „попереднього шукання”. Після проходження сполучення через цю ділянку абонент отримує сигнал „відповідь станції”. Друга – саме центральне комутаційне поле, вона відповідає всім ступеням групового шукання, разом узятим. Після проходження через цю ділянку сполучення виходить на „лінійну групу”, як можна собі уявити абонентський концентратор при вхідному сполученні. Третя – від центрального поля до абонента, вона відповідає ступеню „лінійного шукання”. Після її проходження сполучення вважається встановленим, абонент отримує сигнал „контроль посилання виклику”.

Ще за часів контактної комутаційної техніки був прийнятий такий розподіл втрат по ступенях шукання [1]: 50% від загальних втрат припадає на ступінь попереднього шукання, 35% – на групове шукання, та 15% – на лінійне. Цифри в оригінальній методиці дещо інші, оскільки нормативні показники стосуються абсолютних втрат на кожному ступеню, але співвідношення таке ж саме, і немає причин від нього відмовлятися.

 

Рисунок 2.2 - Схема розподілу втрат у розмовному тракті

Отже, наскрізна норма втрат телефонного сполучення Р=0,002 розподіляється на 3 ділянки