Технічна підготовка спортсменів

Істотній зміні останніми роками піддана техніка бігу на довгі дистанції. Згідно традиційним уявленням, широко висвітленим в спеціальній літературі, оптимальній є техніка стаєрського бігу, яка забезпечує велику довжину бігового кроку при відносно невисокому темпі рухів. Саме таку техніку бігу широко застосовували видатні спортсмени минулих, сьогодні вже далеких років, зокрема чемпіон Ігор Олімпіади 1956 р. на дистанціях 5000 і 10000 м Владимир Куц. Останніми роками, перш за все під впливом досягнень багатьох видатних африканських спортсменів, фахівці приходять до висновку, що ефективнішим і економічнішим є протилежний підхід: дуже висока частота бігових кроків (до 240-150 в 1 хв) при невеликій довжині. Подібний підхід вже багато років тому влаштувався в плаванні: у міру розвитку стомлення при пропливанні середніх і довгих дистанцій багато видатних плавців, не маючи можливості продовжувати рухи з високою потужністю, різко збільшують темп, що дозволяє їм зберегти, а іноді і збільшити рівень дистанційної швидкості.

 

 

  У структурі технічної підготовленості дуже важливо виділяти базові і додаткові рухи.

Базові рухи і дії складають основу технічної оснащеності даного виду спорту. Без них неможлива ефективна боротьба змагання з дотриманням існуючих правил. Освоєння базових рухів є обов'язковим для спортсмена, що спеціалізується в тому або іншому виді спорту.

Додаткові рухи і дії – це другорядні рухи і дії, елементи окремих рухів, які характерні для окремих спортсменів і пов'язані з їх індивідуальними особливостями. Саме ці додаткові рухи і дії багато в чому формують індивідуальну технічну манеру, стиль спортсмена. На початкових етапах багаторічної підготовки в змаганнях спортсменів щодо невисокої кваліфікації рівень технічної майстерності і спортивний результат в цілому визначаються перш за все досконалістю базових рухів і дій. На рівні вищої майстерності додаткові рухи, що визначають індивідуальність конкретного спортсмена, можуть виявитися вирішальним засобом в спортивній боротьбі.

По ступеню освоєння прийомів і дій технічна підготовленість характеризується трьома рівнями: 1) наявністю рухових уявлень про прийоми і дії і спроб їх виконання; 2) формуванням рухового уміння; 3) утворенням рухового навику.

Здібність до створення виразних уявлень про рухи є важливим чинником, що обумовлює як ефективність технічного вдосконалення, так і реалізацію освоєних умінь і навиків.

Рухове уміння відрізняють нестабільні і не завжди адекватні способи рішень рухової задачі, значна концентрація уваги при виконанні окремих рухів, відсутність автоматизованого управління ними. Характерними особливостями рухового навику, навпаки, є стабільність рухів, їх надійність і автоматизованість.

Результативність техніки обумовлюється її ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальною тактичною інформованістю для суперника.

Ефективність техніки визначається її відповідністю вирішуваним задачам і високим кінцевим результатом; рівню фізичною, технічною, психологічною і інших видів підготовленості.

Стабільність техніки пов'язана з її перешкодостійкістю, незалежністю від умов змагань, функціонального стану спортсмена. Слід враховувати, що сучасна тренувальна і діяльність особливо змагання характеризується великою кількістю «збиваючих» чинників. До них відносяться активна протидія суперників, прогресуюче стомлення, незвична манера суддівства, незвичне місце змагань, устаткування, недоброзичлива поведінка уболівальників і ін. Здібність спортсмена до виконання ефективних прийомів і дій в складних умовах є основним показником стабільності техніки і багато в чому визначає рівень технічної підготовленості в цілому.

Варіативність техніки визначається здібністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій залежно від умов боротьби змагання. Досвід показує, що прагнення спортсменів зберігати тимчасові, динамічні і просторові характеристики рухів в будь-яких умовах боротьби змагання до успіху не приводить. Наприклад, в циклічних видах спорту спроба зберегти стабільні характеристики рухів на другій половині дистанції призводить до значного зниження швидкості. Разом з тим компенсаторні зміни спортивної техніки, викликані прогресуючим стомленням, дозволяють спортсменам зберегти або навіть декілька збільшити швидкість в другій половині дистанції. Наприклад, плавці високого класу в кінці дистанції часто збільшують темп рухів, що дозволяє їм підтримувати високу швидкість при силовій нагоді, що зменшуються унаслідок стомлення, і відстані, прохідній в результаті кожного циклу рухів.

Ще більше значення варіативність техніки має у видах спорту з постійно змінними ситуаціями, гострою недостатністю часу для виконання рухових дій, активною протидією суперників і ін. (єдиноборство, спортивні ігри, парусний спорт і ін.). В зв'язку з цим найважливішою стороною технічної підготовленості спортсмена є здатність об'єднати різні технічні прийоми в раціональний ланцюг рухових дій (техніко-тактичний комплекс) залежно від ситуації, характерної для конкретного моменту діяльності змагання. Раціонально побудований техніко-тактичний комплекс дій дозволяє оптимальним чином зв'язати між собою локальні дії нападу і захисту, що послідовно застосовуються, в раціональний ланцюг, що забезпечує досягнення заданого кінцевого результату з урахуванням манери поведінки суперника.

Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу і простору. За інших рівних умов кращим є той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшою напругою психічних можливостей