Тема 10. Витрати виробництва

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат визначає підприємство.

У табл. 10.7 наведено приклад групування загальновиробничих витрат на змінні й постійні та приклади їх розподілу за базами розподілу.

Нормальна потужність підприємства — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Таблиця 10.7

ГРУПУВАННЯ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ

 

За розподілу постійних загальновиробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Найбільша складність у розподілі загальновиробничих витрат полягає у визначенні сум постійних загальновиробничих витрат, що припадає на одиницю продукції. При цьому кількість одиниць продукції, яку буде випущено протягом періоду, — важливий фактор, що впливає на собівартість одиниці продукції.

В табл. 10.8 наведено приклад впливу загальновиробничих витрат на собівартість, у залежності від обсягу випуску продукції.

Таблиця 10.8

ВПЛИВ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ НА СОБІВАРТІСТЬ

 

Із наведеного прикладу видно, що зі збільшенням обсягу випуску продукції собівартість одиниці продукції зменшується.

Суть розподілу постійних загальновиробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загальновиробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня використання потужності. Тож, собівартість продукції не буде завищеною.

Собівартість готової продукції формується за рівнянням

 

Залишок незавершеного виробництва на кінець періоду визначають так:

 

де НВПк — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду; НВПп — незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду; В — витрати на виробництво продукції у звітному періоді; СВП — собівартість виробленої продукції.

Приклад розрахунку собівартості реалізованої продукції наведено в табл. 10.9.

Таблиця 10.9

РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають у собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

 

 

Кошторис витрат — це зведений план усіх витрат підприємства на плановий період виробничо-фінансової діяльності. Він є загальною сумою витрат виробництва за видами ресурсів, які буде використано в плановому періоді незалежно від місця. У зведений кошторис включають витрати підрозділів основного виробництва, підрозділів виробничої інфраструктури та витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу.

Зведений кошторис узгоджує всі витрати за основними розділами річного плану діяльності підприємства в грошовій формі. Взаємозв’язок кошторису на виробництво з іншими розділами внутрішньофірмового планування ілюструє рис. 10.2.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують виробничу собівартість.

Планування витрати на виробництво виконують у такій послідовності:

•складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

•формують баланс розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами й за внутрішньозаводськими підрозділами;

•складають кошториси та розраховують:

-витрати на сировину, матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

-основну та додаткову заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві продукції, з відрахуванням на соціальні заходи;

-кошториси витрат цехів допоміжного виробництва;

-кошториси витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням виробництва нової продукції;

-кошториси витрат на утримання, експлуатацію та ремонт устаткування;

-кошториси витрат, пов’язаних із відшкодуванням зно-

шування спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення;

-кошториси загальновиробничих витрат.

 

Рис. 10.2. Схема взаємозв’язку кошторису на виробництво з іншими розділами плану внутрішньофірмового планування

Складаючи зведений кошторис, ураховують усі операційні витрати планового періоду.

У процесі розроблення кошторису витрат на виробництво застосовують три основні методи:

1) кошторисний — на основі розрахунку витрат у межах усього підприємства за даними інших розділів плану;

2) зведений — додаванням кошторисів витрат виробництва окремих цехів;

3) калькуляційний — на основі планових розрахунків за всією номенклатурою продукції, робіт і послуг з розподілом комплексних статей на прості елементи витрат.

У практиці вітчизняних підприємств кошторисний метод є найпоширенішим, його застосування забезпечує взаємозв’язок і приведення в єдину систему розрахунків зведеного кошторису.

Розрахунки витрат на сировину, матеріали, куповані напів-

фабрикати й комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію в основному виробництві складають на основі даних про обсяги виробництва окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт, затверджених для планового періоду.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені натуральні норми витрат на одиницю продукції або групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць, які мають однакові або подібні виробничі умови, застосовують однорідну сировину або матеріали й виробляють однакову продукцію.

На підставі натуральних норм витрат і ціни на матеріальні ресурси визначають норми витрат у вартісному вираженні (з урахуванням вартості зворотних відходів).

Витрати електроенергії оцінюють на підставі середньої вартості відповідних видів енергії, яка склалася на підприємстві, із чинних тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, і планової собівартості енергії, яку виготовляють власні енергоцехи.

На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми