Тенденції розвитку вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями

Анотація. У статті здійснено аналіз основних сучасних моделей вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями. Розглянуто їхні основні переваги та недоліки. З’ясовано, що найбільш оптимальною та перспективною моделлю навчання осіб з особливими потребами визнається інклюзивна освіта.

Ключові слова: особа з обмеженими фізичними можливостями, модель вищої освіти, спеціальна освіта, дистанційна освіта, інклюзивна освіта.

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні особлива увага приділяється проблемі здобуття вищої освіти особами з обмеженими фізичними можливостями. Молоді українці, що мають певні проблеми зі здоров’ям, вступаючи та навчаючись у ВНЗ, натрапляють на різноманітні труднощі. Поміж них відсутність належного навчально-методичного, програмного та інформаційного забезпечення, спеціальних технічних засобів, недостатній рівень підготовки фахівців для роботи із означеною категорією студентів та архітектурна недоступність будівель і навчальних аудиторій. Навчальний процес часто здійснюється без урахування особливостей здоров’я студентів і не відрізняється високою ефективністю. Все це спонукає педагогів до пошуку нових шляхів розв’язання окресленої проблеми.

Значення вищої освіти для осіб з особливими потребами важко переоцінити. «Людина з обмеженими можливостями більшою мірою, ніж будь хто інший, відчуває потребу в освіті, яка створює можливості для саморозвитку та самореалізації…» [6, с. 8]. Наявність освіти, зокрема вищої, для людини з порушеннями здоров'я є якщо не гарантією, то принаймні можливістю входження в трудову діяльність, покращення власного матеріального становища, досягнення більш високого рівня життя, розширення соціальних контактів тощо. Як чинник соціальної мобільності університетська освіта підвищує шанси людей з обмеженими можливостями на конкурентних засадах одержати престижну й високооплачувану роботу, піднятися соціальними сходинками, побудувати професійну кар’єру, отримати матеріальну незалежність. Нарешті, для осіб з особливими потребами вища освіта, як стверджує О. Фудорова, важлива ще й тому, що є для них чи не єдиною можливістю бути включеними в сучасне українське суспільство [9, с. 77-78].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями у вищій школі науковці розглядають із різних аспектів: психолого-педагогічний супровід (К. Гоженко, М. Государєв, М. Деркач, К. Фоміних); корекційно-педагогічна підтримка (І. Зарубіна); особливості соціальної адаптації (Т. Комар, К. Воєводіна, М. Гладиш, Н. Гордієнко, В. Скрипник); психологічні умови професійного самовизначення (С. Телешева); інтеграція в навчальний процес ВНЗ (О. Тарасова, В. Церклевич); психологічні особливості життєвих перспектив (Л. Тищенко); особливості навчання осіб з порушеннями здоров'я (С. Литовченко, Т. Панченко); теоретичні основи побудови системи вищої освіти осіб з обмеженими можливостями (О. Мартинова, О. Старобіна, С. Лєбєдєва). Аналіз сучасних наукових досліджень, нормативно-правової бази України щодо забезпечення права осіб з обмеженими фізичними можливостями на здобуття вищої освіти дає підстави стверджувати, що практика організації навчання студентів з порушеннями здоров'я не достатньо ефективна. Тому доцільним, на нашу думку, є виокремлення основних тенденцій розвитку вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями, здійснення аналізу сучасних моделей вищої освіти означеної категорії осіб та визначення найбільш перспективних із них. В цьому, власне, і полягає мета пропонованої статті.

А. Терещенко стверджує, що діяльність держави щодо забезпечення права осіб з особливими потребами на вищу освіту містить два складники. Один з них – правовий – передбачає удосконалення сучасного законодавства. Другий – організаційний – пов'язаний зі створенням у ВНЗ належних умов для навчання, що полягає в розв’язанні проблем архітектурної доступності та вільного пересування людей з обмеженими можливостями, облаштування пандусів, надання транспорту для перевезення студентів від дому до місця навчання, створення спеціальної навчальної літератури тощо [7, с. 203]. Спробуємо з’ясувати, які кроки здійснено Україною задля забезпечення права осіб з обмеженими фізичними можливостями на здобуття якісної вищої освіти.

Виклад основного матеріалу. Питання щодо вищої освіти людей з обмеженими можливостями регулюється в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Означені документи не повною мірою забезпечують правові механізми здійснення процесу навчання людей з проблемами здоров’я, який має багато своєрідних особливостей.

Як аналіз відповідних джерел, так і власні спостереження, свідчать, що в законодавстві України з питань забезпечення права інвалідів на освіту закріплено державні гарантії щодо створення можливостей для надання їм освітніх послуг. Однак більшість нормативно-правових документів значною мірою залишаються лише принципами та деклараціями і не підкріплені дієвими механізмами реалізації. До того ж не створено належної системи контролю за виконанням державних приписів. 

Сучасні дослідження вказують на невизначеність щодо моделей (концепцій) вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями. Так, О. Фудорова виокремлює концепцію спеціальної вищої освіти, концепцію дистанційної освіти та концепцію інклюзивної вищої освіти [9, с. 63]. Т. Дегтярьова називає ще й модель інтегрованого навчання [3, с. 33]. Д. Тітов не згадує про дистанційну освіту, натомість пропонує спеціальну освіту (навчання у спеціальних навчальних закладах), часткову інтеграцію (створення в навчальних закладах загального типу спеціальних груп або підрозділів чи факультетів) та повну інтеграцію [8]. Зауважимо, що на сьогоднішній день питання щодо співвідношення понять «інклюзія» та «інтеграція» залишається предметом наукових дискусій.

З’ясуємо, які ознаки характеризують кожну із зазначених вище моделей та яка з них є найбільш перспективною. Явними перевагами спеціальних закладів освіти є, по-перше, індивідуалізація навчання та створення можливостей для задоволення особливих потреб студентів, по-друге, забезпечення сучасними навчально-методичними матеріалами, по-третє, значний досвід спеціальних педагогів у роботі з особами з обмеженими можливостями. Водночас