Теоретичні основи картографування об'єктів історичного середовища

Тематичні карти – це карти, зміст яких розкриває певну тему, тобто відображають окремі елементи території та пов'язані з ними характеристики природних або суспільних явищ [4].

На тематичних картах зображуються, як правило, окремі елементи земної поверхні, що безпосередньо пов’язані з темою карти або потрібні для орієнтування за картою чи подання зв'язків певних явищ з їх просторовим розташуванням на поверхні землі. Зазвичай, на різноманітних тематичних картах подаються об'єкти гідрографії, значно рідше населені пункти, дорожня мережа, рослинність.

Тематичні карти поділяються на дві основні групи [4]: карти природних та суспільних явищ. В цих двох групах карт в свою чергу виділяють ряд підгруп, що детальніше характеризують тематику. Підгрупи складаються з наборів карт певної вузької спеціалізації.

Перша група тематичних карт – карти природних явищ або фізико-географічні карти. Їх основний зміст пов'язаний з відображенням окремих елементів природного середовища.

До карт природних явищ належать наступні різновиди карт [4]:

• геоморфологічні карти (морфометричні карти, карти рельєфу, карти схилів, карти глибини та густоти розчленування рельєфу) ;
• геологічні карти (тектонічні карти, карти новітньої тектоніки, карти четвертинних відкладень, гідрогеологічні карти, інженерно-геологічні карти, карти інженерно-геологічного районування) ;
• гідрологічні карти;
• гідрографічні карти (карти океанів та морів, карти шельфу та внутрішніх вод) ;
• геохімічні карти;
• карти грунтів;
• кліматичні карти;
• ландшафтні карти;
• карти рослинного покриву;
• карти тваринного світу (зоогеографічні та зоологічні карти) ;

Другу групу тематичних карт складають карти суспільних явищ або соціально-економічні карти.

Карти суспільних явищ – це група тематичних карт, які відображають об'єкти та події, пов'язані з існуванням та діяльністю людини. До цієї групи карт належать карти населення, карти обслуговування населення, економічні карти, карти політико-адміністративного устрою, історичні карти[4].

До карт суспільних явищ належать наступні різновиди карт [4]:

• карти населення (карти кількості та розміщення населення, демографічні карти, етнографічні карти, антропологічні карти, карти міграції населення) ;
• політичні, політико-адміністративні та адміністративні карти;
• економіко-географічні карти (загальноекономічні, карти промисловості, карти транспорту, карти сільського господарства, карти лісового господарства) ;
• карти обслуговування населення;
• медико-географічні карти;
• історичні карти.

Серед тематичних карт часто виділяють в окрему групу карти певного технічного напрямку, наприклад морські або авіаційні карти.

Для тематичних карт вихідними є [4]:

• топографічні карти на відповідну територію;
• матеріали тематичної обробки даних дистанційного зондування землі;
• матеріали метеорологічних, гідрометеорологічних спостережень;
• дані натурних спостережень та вимірювань (наприклад, геологічні вишукування, гравіметричні вимірювання і т. д.) ;
• матеріали довготривалих спостережень на стаціонарних пунктах спостережень (наприклад, для складання фенологічних карт час настання певних фенофаз фіксується здебільшого на певних стаціонарних точках спостережень, оскільки неможливо охопити спостереженнями всю територію) ;
• комбінації даних лабораторних досліджень (наприклад, лабораторні аналізи зразків грунтів, порід, якості води і т. п.) ; статистичні дані (фактично основне джерело для карт населення, економічних карт та ряду інших) ;
• різноманітні текстові документи, фото та відеоматеріали, що фіксують інформацію про розвиток певних подій, явищ.

В першу чергу наносяться елементи математичної основи, необхідні для правильного розташування на карті всіх інших даних.

При складанні тематичних карт після нанесення елементів математичної основи на карту наносять базові топографічні дані: контури берегової лінії, об'єкти гідрографії, якщо потрібно межі адміністративних одиниць, населені пункти та інші необхідні для карти відповідного типу загальні дані про місцевість. Далі розробляється легенда карти: набір умовних позначень, палітра кольорів для подання відповідних кількісних або якісних показників і т. п. Всі тематичні дані класифікуються відповідно до прийнятої системи і наносяться на карту відповідно до розробленої легенди.

Під час складання стежать щоб різні елементи змісту узгоджувалися між собою. Об'єкти мають узгоджуватись [4]:

• з іншими об'єктами цього ж тематичного шару, особливо якщо мова йде про різноманітні мережі (річкову, дорожню) ;
• з об'єктами інших тематичних шарів, якщо вони зв'язані певними топологічними відносинами (наприклад, рельєф-гідрографія, населені пункти-дорожня мережа) ;
• з інформацією інших тематичних карт на цю ж територію (якщо складається серія карт різної тематики на одну і й ту саму територію).

Також важливо під час складання стежити, щоб дотримувалися вимоги щодо навантаження карти, її читаності та наочності. Це особливо стосується нанесення підписів до об'єктів.

Методи відображення тематичних карт [4]:

• спосіб значків;
• спосіб лінійних знаків;
• спосіб ареалів;
• спосіб знаків руху;
• спосіб ізоліній;
• спосіб крапок;
• спосіб кількісного фону;
• спосіб якісного фону;
• спосіб картограм;
• спосіб картодіаграм;
• спосіб локалізованих діаграм.

Спосіб значків застосовується для відображення на карті локалізованих на місцевості об’єктів і явищ відповідними умовними позначеннями. За формою значки поділяються на геометричні, буквені та наочні.

Спосіб лінійних знаків використовується для зображення на карті різних лінійних об’єктів, об’єктів лінійної протяжності, ширина яких не виражається в масштабі карти.

Спосіб ареалів полягає у зображенні на карті ділянки (ареалу) поширення об’єктів чи явищ. Прикладом може бути ареал певного виду рослин або тварин, корисних копалин тощо.

Спосіб знаків руху використовується для збереження на карті різноманітних просторових переміщень, як природних, так і соціально-економічних. Цим способом, використовуючи різні графічні засоби, можна показати на карті напрям і швидкість переміщення, кількість, якість та інші дані явищ, що переміщуються у просторі.

Спосіб ізоліній – загальна назва кривих, які відображають відмінності об’єктів картографування. Ознакою способу є те, що характеристику об’єкта подають не окремою ізолінією, а їх сукупністю, системою, що характеризує як реальні об’єкти (рельєф), так і абстрактні (густота населення). Даний спосіб дає узагальнене зображення об’єкта