Теоретико-методологічні засади формування екологічно збалансованої економіки

C – споживання;

I – інвестиції;

G – державні закупки;

NX – чистий експорт,

але і біофізичними компонентами сукупної екологічної пропозиції ЕСС:

Yn = Cn + In – An (7)

де Yn – екологічна пропозиція ЕСС;

Cn – споживання внутрішньої енергії у процесі біофізичної та соціоекономічної роботи в ЕСС;

In – “інвестиції” негентропії (природної впорядкованості, що надходять з енергією Сонця) ;

An – обсяг ентропії, що утворюється в зв’язку з виконанням в ЕСС біофізичної та соціоекономічної роботи.

Дослідження взаємозалежностей між компонентами сукупної пропозиції екологічних благ і сукупної пропозиції економічних благ дало змогу підійти до обґрунтування завдань ноосферної моделі розвитку екологічно збалансованої економіки:

1. Життєздатність ноосфери як планетарної екосоціосистеми зумовлює її здатність до самоорганізації через збільшення її вільної енергії. У цьому контексті процеси самоорганізації економічних систем, що здійснюються через традиційний ринковий механізм, не можуть забезпечити процеси самоорганізації екосоціосистем, оскільки не передбачають дотримання вимог законів природи.

2. Процес самоорганізації у ЕСС відбувається згідно з біофізичними законами розвитку природних підсистем. Саме до них повинні пристосовуватись соціально-економічні підсистеми, будуючи адекватну до природних можливостей біогеоценозів економічну діяльність.

3. Кожна ЕСС має здатність до самоорганізації лише за умови зниження ентропії (збільшення негентропії). Тому в процесі коеволюції природних і соціоекономічних підсистем реалізуються лише ті форми їх організації, які здатні зменшити ентропію цілісної системи.

4. В основі самоорганізації ЕСС є відповідний до їхньої структурної ієрархії алгоритм стохастичного пошуку механізмів взаємозв’язків. Принциповою ознакою їх функціонування є попит і пропозиція на самоорганізацію. Для забезпечення координації процесів самоорганізації системи попит формується на кожному рівні її внутрішніх структур. Відповідно формується і пропозиція.

5. Еволюція ЕСС здійснюється циклічно, через поетапну зміну повільної стадії розвитку на стадію миттєвої зміни форми її організації. Ця зміна відбувається через точку біфуркації (генерації хаосу), після чого здійснюється самоорганізація системи. Однак після стану біфуркації екосоціосистема може мати декілька ймовірних шляхів дальшого розвитку. Тому завдання соціуму полягає в своєчасному реагуванні на перебіг цих подій.

Кожна природна підсистема ЕСС має межу впорядкованості, яка є необхідною передумовою збереження її біофізичної працездатності на майбутнє. Дисипація цієї впорядкованості внаслідок неадекватного природокористування пояснює причини екологічної розбалансованості ЕСС. Адже зміна величини їхнього стаціонарного температурного режиму є свідченням зміни не лише кількісних, а й якісних меж їхньої природної самоорганізації. Це означає, що для кожного біогеоценозу як екосистеми і компоненти біосфери існує природна межа лісистості, межа прозорості атмосфери, межа насичення живою речовиною, межа вологості тощо. Усі ці значення межі повинні бути відомі людям, щоб вони могли запобігти руйнуванню довкілля. Отже, для забезпечення екологічно збалансованого природокористування потрібно враховувати не лише попит економіки, а й біофізичний попит ЕСС на збереження цієї впорядкованості, а отже і біомаси природного капіталу. Завданням ноосферної моделі екологічно збалансованого розвитку є дослідження взаємодії економічної пропозиції ЕСС (Yn) та сукупного попиту на біомасу природного капіталу (Ссук).

Сукупний попит на споживання біомаси природного капіталу ЕСС може бути представлений, як:

Ссук = Сбф + Сек, (8)

де Сбф – біофізичний попит ЕСС, що забезпечений збереженням природного рівня її впорядкованості;

Сек – попит економіки на споживання біомаси природного капіталу ЕСС.

Обсяг біофізичного попиту ЕСС (Сбф) є еквівалентним до нормативного обсягу збереження впорядкованості її природної підсистеми, що є умовою її стійкого гомеостазу. Отже,

Сбф  Sбф, (9)

де Sбф – збереження нормативного потенціалу впорядкованості ЕСС.

Потенціал впорядкованості кожної ЕСС (Pвп) є основним джерелом збереження стійкості процесів обміну енергією, речовиною та інформацією в планетарній екосистемі. Тому важливо з’ясувати такі екологічні норми природокористування, які б дозволяли максимально зберегти його стійкий обсяг. Саме цей критерій, можна вважати, на нашу думку, визначальним критерієм ноосферної моделі екологічно збалансованої економіки, оскільки він дає можливість зберігати природний капітал планети у відповідності до вимог збереження стійких стаціонарних станів ЕСС.

Згідно з законом збереження біомаси, норма збереження Кп в ЕСС є еквівалентною до нормативного потенціалу впорядкованості її природної підсистеми Pвп. Це дало змогу визначити природну граничну схильність ЕСС до збереження біомаси її природного капіталу.

dSn / dYn = Pвп, (10)

де 0 < Sn < 1.

Нормативний обсяг збереження біомаси природного капіталу ЕСС (Sn) може бути визначений як:

Sn = Iвп  Yn. (11)

де Iвп – індекс впорядкованості ЕСС, що визначається як відношення фактичної впорядкованості Pвп ф до нормативної впорядкованості Pвп н:

Iвп =  . (12)

Це дає нам підстави вважати, що екологічно збалансованим природокористуванням в ЕСС є таке природокористування, яке передбачає максимальне збереження природного капіталу пропорційно до індексу збереження потенціалу впорядкованості.

У роботі обґрунтована функція екологічно збалансованого споживання природного капіталу ЕСС. Поєднання функцій постійних рівнів капіталу в моделі Р. Солоу з дослідженням умов здійснення функції негентропії в процесі природокористування дало змогу визначити функцію екологічно збалансованого природокористування (споживання біомаси природного капіталу) :

Cекол. зб.. = C (Yn – Sn) = С [Yn (1 – Iвп) ]. (13)

На основі функції споживання біомаси природного капіталу ЕСС в дисертації наведено приклад