Теоретико-правові основи державного управління

До зазначених структур також належать недержавні органи управління, яким делеговані повноваження органів виконавчої влади.

До суб'єктів виконавчої влади відносяться:

- органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, міністерства, державні комітети, відомства, департаменти, бюро, агентства, інспекції);

- органи державного управління, які не належать до першої групи, але реалізують виконавчу владу (Адміністрація Президента України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку);

- недержавні органи управління, яким делеговано повноваження органів виконавчої влади.

Поняття "державне управління " фактично є синонімом поняття "державно-управлінська діяльність" у його широкому розумінні та формою практичної реалізації виконавчої й іншої адміністративної влади в її буквальному розумінні.

Поняття "виконавчі органи "є збірним. Воно може бути використане для визначення всіх суб'єктів державно-управлінської діяльності, включаючи суб'єктів виконавчої влади, а також органи управління, що діють за межами її практичної реалізації (наприклад, виконавчі органи системи місцевого самоврядування, органи управління життєдіяльністю підприємств, установ, громадських об'єднань, комерційних структур).

Зазначені уточнення зроблено тому, що єдина термінологія, необхідність якої зумовлена переходом до системи поділу влади, остаточно ще не склалась.

Поняття «державне управління» слід розглядати як категорію, значно ширшу за поняття «державна виконавча влада» або «державна виконавча діяльність». Адже державне управління здійснюють усі державні органи – законодавчої, судової та виконавчої гілок влади. Хоч основна група управлінських відносин складається саме у сфері виконавчої влади, не всі відносини за участю органів виконавчої влади можуть бути управлінськими, і не всі з останніх входять до складу предмета адміністративного права. Так, виконавчі органи здійснюють багато функцій, які не є управлінськими (інформаційна, благодійна, ідеологічна діяльність тощо.

 Виконавча влада представлена в механізмі розподілу влади органами виконавчої влади. Державне управління здійснюється в рамках цієї системи й знаходить свій вияв у діяльності різних ланок державного апарату, який є органом державного управління. Основне призначення його – виконавча та розпорядча діяльність у межах, передбачених адміністративним правом. 

За словами професора В.Б. Авер’янова, у вітчизняній та зарубіжній літературі не сформувалось сталого та загальновизнаного визначення державного управління.[4] Державне управління можуть трактувати з точки зору суті, реального змісту діяльності або форм, яких воно набирає і в яких існує. Враховуючи поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, державне управління можна визначити шляхом відмежування законодавчої, виконавчої та судової діяльності держави, наголошуючи тим самим на змісті державного управління. 

Для державного управління об’єктом управління є суспільство, а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління.[5] 

Державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави. Поряд із цим, враховуючи політичну та юридичну природу державного управління, воно не є суцільно підпорядкованим процесу виконання функцій держави[20].

Цілі та функції як держави, так і державного управління випливають з її конституції. Це співвідноситься з підходами західних вчених, що „управління не може бути визначеним головним чином функціонально”[7]. У цій же праці Ж. Ведель вказує на первинність конституції держави у визначенні цілей та функцій держави.

Управлінський характер і правова природа функцій держави зумовлюють набуття державним управліням таких специфічних ознак[4]:

-у процесі його здійснення формуються та реалізуються цілі, завдання, функції, інтереси держави та її суб’єктів, конституційні права, забезпечуються законні інтереси громадян;

-функції управління виконуються спеціальними субєкттами, які формуються переважно державою, діють за дорученням держави, наділені необхідними повноваженнями державно-владного характеру;

-державне управління – це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної із здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

-державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси ціле визначення, ціле покладання та ціле здійснення. Державне управління має політичний та адміністративний аспекти;

-державне управління – це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність осби з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої в інтересах держави;

-цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави та становлять відповідні сукупності декомпозованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави;

-цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;

-органи державної влади як суб’єкти державного управління діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями;

-виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень; державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.

Наведені ознаки дають змогу запропонувати таке визначення категорії „державне управління”: державне управління – цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність 

 

 

Адміністративна діяльність: Навчальний посібник . За заг. ред. д.ю.н., доцента О.І. Остапенка.- Львів: ЛІВС, С 2002 р. - 252с

Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. – С.207-208.

Административное право зарубежных стран. Под ред. профессора А.Н. Козырина. - М., 2005. : Спарк, 464 с.

Авер'янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П. та ін.Виконавча влада і адміністративне право/НАН України; Інститут держави і права м..В.М. Корецького / В.Б. Авер'янов (ред.). – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002, - 668 с.

Авер'янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Харків, 2001. — 40 с. 

Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть. Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 304 с.

Веремеенко И.И., Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Части 1 и 2. - М., 1991-1992- С. 18, 19

Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер'янова. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 668 с.

Відом. Верх. Ради України. – 1992. -№ 27. -Ст. 382. Про службу безпеки України: Закон України 

Гладун З. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 2006. —21с.

Голосніченко Д.І. Теорія повноважень: вітчизняний і зарубіжний досвід їх формування. Монографія. - Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К. : Видавець Голосніченко А.М. (Г.А.М.), 2009. - 356 с.

Голосніченко І.П (Україна), професор Пітер Г. Соломон- молодший (Канада). – К.: Юрінком Інтер. 2010. – С. 515.

Драго Р. Административная наука. — М., Прогресс , 2002- С. 5-6.

Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998. –С.45-46.

Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. - К., 1999-гл. ІV-С.154.

Коваль Л.В. Філософські аспекти адміністративного права - Вісник КДУ.- К., 2001. - Вип. 14.

Козлов Ю.М. Административное право: Учебник. – М.: Юрист, 1999.– С.11-12., С.15.

Козлов Ю.М. Административные правоотношения. — М., Юрид. лит., 2001. - 184 c.

Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 736 с, С.140-145.

Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України, - К.: Юрінком Інтер, 2009. – 544с.

Конституція України. – К., Преса України, 1996. Верховна Рада України; Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. — М., «Юридическая литература», 1998, 141 с.

Локк Д. Два трактата о правлении Д. Локк - Сочинения : в 3 т. ; [пер. с англ.]. – М. : Прогрес, 1983–1985. – Т. 3. – 1985. – 408 с.

Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – С.9

Монтескье Ш. О духе законов (1748) Ш. Монтескье -История политических и правовых учений: хрестоматия. – Белгород : 1999. – С. 262–273. 

Ніжник Н.Р.Державна виконавча влада в Україні:формування та функціонування ч.1. Київ. Вид-во: УАДУ, 2009 - 224 с. Зб. наук. пр.

Овсянко Д. М. Административное право. — М., Юристь, 2000. — 468 с.

Полянський І.А. Правоведение – М.1999/4 - С. 18.

Самсонов В.М. Административное законодательство: понятие, содержание,реформа. — Харьков, 1991- С.-117.