Терміни по культурології

Природа – об’єктивно матеріальна дійсність у всіх багатоманітностях і єдності її форм.

Духовна культура – один із трьох складників у поширеному поділі культури на матеріальну, соціальну та духовну. До сфери духовної культури тією чи іншою мірою належать такі як релігія, мистецтво, філософія, наука, мораль, право і політика.

Матеріальна культура – поняття, яке утворилося внаслідок філософських традицій, поділу буття на дух і матерію. Термін введений В. Озберном який охоплював поняття матеріальної культури, всі матеріальні предмети, створені людиною, а також винаходи та технології. Відносяться такі сфери людської життєдіяльності: культура праці й матеріального виробництва, культура побуту, тонусу, ставлення до власного тіла.

Поліси – мікро держави, де було політичне життя і торгівля.

Еллада – антична назва Греції.

Елліни – жителі Еллади (Греція).

Еллінізм – Езопа культури Стародавньої Греції, для якої було характерне часто примхливе поєднання еллінської та східних культур, в ареал який еллінська культура проникла внаслідок завоювань.

Космос – модель буття, яка виступає образом світу.

Логіка – наука про раціональну діяльність людського розуму, що спрямована на усвідомлення системності і гармонійності світу.

Поліс – корпорація вільних громадян, в якій статус члена колективу обумовлений правом на частину суспільної власності.

Бароко – художній світогляд, що відображає динамізм світо моделі і внутрішню суперечливість людини.

Символізм – художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб’єктивною свідомістю автора.

Готика – художнє світовідчуття, яке відображає домінантність світу і формування в атмосфері середньовічного міста.

Гуманізм – вчення про самоцінність людини, яка утверджує людину як сенс і основу буття.

Ікона – образ сакрального світу, який за допомогою оберненої перспективи відображає відношення горнього і дальнього світів.

Утопія – образ молібциснього, в якому за допомогою ідеалізованих символів сублімуються невдоволенні бажання й устремління.

Агіографія – вид церковно-історичної літератури, що містить життєписи “святих”.

Варвари – людини, яких давні греки і римляни називали чужоземцями, що були далекими до еллінської та римської культури, жорстокі, грубі, некультурні люди.

Єресь – релігійні течії, опозиційні або ворожі панівній церкві, різні відхилення від офіційного віровчення.

Іконоборство – релігійно-політичний рух 8-9 ст. у Візантії, спрямований проти культу ікони.

Інкрустація – техніка виконання творів декоративно-ужиткового мистецтва. Оздоблення виробів або фасадів чи інтер’єрів будівель шматочками твердих матеріалів відмінних за кольором і матеріалом від поверхні, в яку їх врізають для надання їм більшої художньої виразності.

Канон – твердо встановлені правила, положення будь-якого вчення, те, що стало традиційним, загальноприйнятим.

Кальвінізм – одне з протестантських віровчень, що виникло в 16 ст. внаслідок реформації, в основі якого лежить наперед визначення Богом долі людини ще до створення світу. Людину може врятувати лише віра.

Католицизм – один з напрямків у християнстві, що виник у 4 ст. Особливості: віра у сходження святого духа не тільки від Бога-отця, а й від Бога-сина, культ Богоматері. Головне богослужіння – меса.

Квадривіум – підвищений курс основної освіти в середні віки в Зх. Європі. Складається з наук: арифметики, геометрії, астрономії, музики і вивчався після тривіуму (граматики, риторики, діалектики).

Лірика – однин із трьох родів художньої літератури, що відтворює людські почуття, емоції, переживання.

Маньєризм – течія в європейському образотворчому мистецтві й архітектурі, що віддзеркалювала кризу культури відродження.

Мініатюра – твір образотворчого мистецтва, малий за розміром, що відзначався витонченою технікою виконання (книжок, ілюстрацій, живопис).

Містика – віра у надприродне, божественне.

Неф – витягнуті в довжину приміщення, одне від одного відокремлені рядком колон або стовпів.

Опера – вид музичного мистецтва, зміни якого втілюються в сценічних-поетичних образах.

Патристика – вчення перших християнських теологів, які в 2-3 ст. закликає основи церковної догматики, теології філософії християнства.

Православ’я – напрям християнства, що виник в 4-5 ст. на відміну від католицизму не має єдиного світового релігійного центру, а складається з науки автокефальних церков.

Ренесанс – епохи в історії культури країн Європи перехідна від середньовічної культури до культури Нового часу. Особливості: гуманізм, звернення до активності.

Реформація – процеси пов’язані з впливом антифеодального руху у 16-17 ст., що відображали потреби пристосування релігії до завдань утвердження нових суспільних цінностей.

Сомеї – східнослов’янські племена на Дніпровському Лівобережжі (8-10 ст.)

Саш – політики давньоісландського епосу у формі прозових творів з віршованими вставками.

Серенада – вокальний або інструментальний твір віртуального характеру; пісня, що виконується просто неба на честь коханої.

Скрипторій – майстерня, де працювали переписувачі рукописних книг.

Тривіум – три гуманітарні науки: граматика, риторика і діалектика, що становили в середні віки перший і головний цикл “семи вільних мистецтв” і вивчалися в єзуїтських колегіумах тощо.

Трубадур  - провансальський поет-співець 11-13 ст. Основа тема поезії – оспівування лицарського кохання, радощів життя.

Фарс – вид народного театру, поширене у 14-16 ст. в країнах Західної Європи в ньому оспівувалися вчені-педанти, ошуканці-лікарі тощо.

Шедевр – вишуканий твір літератури, мистецтва тощо.

Оракул – це храми, що займалися віщуванням майбутнього. 

Міфологія – це оповідь про богів, духів, легендарних героїв і пращурів.

Абсолютизм – це течія про знання, істинність якою яких незалежна від часу, простору і приватних думок.

Понтифік – прошарок жерців, які докладно знали всі тонкощі культу і стежили за його дотриманням.

Аскемізм – концепція і певний спосіб життя, що передбачають добровільну відмову від життєвих благ і задоволень, які хоча християнством і не заборонялися, але утримування від яких вважається за благородну справу.

Енцикліка – послання Папи Римського до центральної ієрархії, а в деяких випадках і до високих католиків, присвячене релігійним проблемам, що не підлягає обговоренню і обов’язкове до виконання.

Ієрархія – сукупність чинів духовенства в порядку субординації, прийнятої в тій чи іншій церкві, форма організаційного, церковного устрою.

Індульгенція – папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Інквізиція – трибунал католицької церкви, створений в 13 ст. для боротьби з єрессю.

Медієвістика – це посередництво між “духами” і тими людьми, що беруть участь у спіритичному театрі.

Номіналізм – напрям середньовічної філософії представники якого вели багатовікову суперечку з так званим реалізмом з питань про природу загальних понять – універсалій.

Одкровення – термін, яким у богослов’ї позначається “все те, що саме Бог відкрив людям про себе і про правильну істинну віру в нього”.

Протестантизм – загальна назва релігійної течії, генетично пов’язаних з Реформацією: оголошує особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію – єдиним джерелом одкровення, спростувавши необхідність священних переказів.

Синкретизм – органічне або еклектичне поєднання кількох релігійних систем.

Спіритизм – містично-ідеологічна течія, послідовники якої вірять в існування потойбічного “світу духів” можливість спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

Схоластика – філософія, метою якої було теоретичне обґрунтування релігійного віровчення, боротьба проти відступників від релігійних догматів.

Теократія – форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить церкві і духовенстві.

Теологія – система вчень про Бога, сукупність доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства віруючих, боговстановленості віровчення і церкви.

Геоцентризм – основоположний релігійний принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошує абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і сенсу існування усього живого.